Дiї 1
1 Першу книгу я написав тобі, Tеофіле, про все, що Ісус робив і навчав від початку,
2 до того дня, коли Він вознісся, давши через Духа Святого накази апостолам, яких Він вибрав,
3 яким Він з'являвся живим після страждань, з багатьма вірними доказами, протягом сорока днів являючись
їм і говорячи про Царство Боже.
4 І, зібравши їх, Він звелів їм: «Не відлучайтесь з Єрусалиму, а чекайте обітниці Отця, про яку ви чули від
Мене.
5 Бо Іоанн хрестив водою, а ви через декілька днів будете охрещені Духом Святим».
6 Тому вони, зійшовшись, питали Його, кажучи: «Господи, чи не цього часу Ти відбудуєш царство Ізраїлеві?»
7 А Він сказав їм: «Не ваша справа знати час і строки, які Отець призначив у Своїй владі.
8 Та ви приймете силу, як Дух Святий зійде на вас, і ви будете свідчити про Мене в Єрусалимі, по всій Іудеї та
Самарії, аж до краю землі».
9 Сказавши це, Він вознісся перед їхніми очима, і хмара взяла Його з очей їх.
10 І коли вони дивились на небо, під час вознесіння Його, раптом перед ними стали два мужі в білій одежі
11 і сказали: «Мужі галілейські, чого стоїте, і дивитесь на небо? Цей Ісус, Який вознісся від вас на небо,
прийде так само, як ви бачили Його, коли Він відходив на небо!»
12 Тоді вони повернулись до Єрусалиму з гори, яка називається Оливна і яка знаходиться поблизу
Єрусалиму на відстані путі суботнього дня.
13 І зібралися в кімнаті на верхньому поверсі в домі, де вони й перебували: Петро і Іоанн, Яків і Андрій, Филип
і Фома, Варфоломій і Матвій, Яків Алфеїв і Симон Зилот та Іуда Яковів.
14 Всі вони однодушно перебували в молитві і благанні, разом з деякими жінками і Марією, матір'ю Ісуса, та з
братами Його.
15 В ті дні Петро, ставши серед учнів, — а було зібрання людей до ста двадцяти — та й сказав:
16 «Мужі-браття! Належало, щоб здійснилося Писання, яке Дух Святий прорік устами Давида про Іуду,
колишнього вожака тих, що взяли Ісуса.
17 Він був зарахований до нас, і прийняв жереб служіння цього.
18 Але придбав землю за неправедну плату, і коли звалився додолу, розпалось черево його і випали всі
нутрощі його.
19 І це стало відомим усім мешканцям Єрусалиму, тому і поле назване на їх мові Акелдама', тобто: 'Поле
крові'.
20 Бо написано в книзі Псалмів: 'Нехай оселя його опустіє, і нехай ніхто не мешкає в ній'; та: 'А гідність його
нехай інший прийме'.
21 Отже треба, щоб один з тих, які були з нами весь час, коли з нами перебував і ходив Господь Ісус,
22 починаючи від хрещення Іоаннового до того дня, коли Ісус вознісся від нас, був разом з нами свідком
воскресіння Його».
23 І поставили двох: Йосифа, званого Варсавою, прозваного також Юстом, та Маттія.
24 І, помолившись, казали: «Господи, Ти Серцевидець усіх, покажи з цих двох одного, кого Ти вибрав,
25 прийняти жереб цього служіння і апостольства, від якого Іуда відпав, щоб піти в своє місце».
26 І кинули жереб. І жереб випав на Маттія, і зарахували його до одинадцяти апостолів.
Дiї 2
1 Коли ж настав день П'ятидесятниці, всі вони були однодушно разом в одному місці.
2 І несподівано зчинився шум з неба, ніби буря раптова зірвалася, та й наповнив весь дім, де вони
знаходилися.
3 І з'явилися їм розділені язики, наче вогненні, і осіли по одному на кожному з них.
4 Всі ж вони сповнились Духом Святим і почали говорити іншими мовами, як Дух їм давав провіщати.
5 Перебували ж тоді в Єрусалимі іудеї, люди побожні, з усякого народу під небом.
6 А коли зчинився оцей гомін, зібралася юрба людей, і вони дуже дивувалися, бо кожний з них чув, як учні
розмовляють їхньою мовою.
7 І всі були вражені і дивувались, кажучи один до одного: «Хіба ж не галілеяни всі оці, що розмовляють?
8 Як же кожен з нас чує від них свою мову, в якій народилися?
9 Парф'яни, мідяни та еламіти, мешканці Месопотамії, Іудеї та Кападокії, Понту та Азії,
10 Фрігії та Памфілії, Єгипту та околиць Лівії, поблизу Кіренеї, захожі з Риму,
11 іудеї та прозеліти, крітяни і аравітяни, — чуємо, що вони говорять нашими мовами про великі діла Божі».
12 І дивувалися всі і, не розуміючи, говорили один одному: «Що це значить?»
13 А інші, глузуючи, говорили: «Вони напились солодкого вина».
14 Петро ж, вставши з одинадцятьма, підвищив свій голос і промовив до них: «Мужі іудейські та мешканці
Єрусалиму! Нехай буде це відомо вам, і вислухайте слова мої:
15 вони не п'яні, як ви думаєте, бо зараз третя година дня;
16 а це те, що провіщав пророк Іоіль:
17 'І буде останніми днями, — говорить Господь, — Я виллю від Духа Мого на всяку плоть, і будуть
пророкувати сини ваші, і дочки ваші, і юнаки ваші будуть бачити видіння, а старшим вашим будуть сни
снитися.
18 І на рабів Моїх і на рабинь Моїх в ті дні Я виллю від Духа Мого, і
вони будуть пророкувати.
19 І покажу чудеса вгорі на небі, і знамення внизу на землі: кров і вогонь і куріння диму.
20 І сонце перетвориться на темряву, а місяць на кров, перше ніж день Господній настане, великий та
славний.
21 І буде: всякий, хто покличе ім'я Господнє — спасеться.
22 Мужі ізраїльські! Вислухайте ці слова: Ісуса Назарея, Мужа, Якого Бог засвідчив вам силою, чудами і
знаменнями, які Бог вчинив через Нього серед вас, як і самі знаєте,
23 Цього, виданого призначеною радою і передбаченням Божим, ви руками беззаконних розп'яли і вбили.
24 Та Бог воскресив Його, розірвавши пута смерті, тому що неможливо було утримати Його.
25 Бо Давид каже про Нього: 'Я бачив Господа завжди перед собою, Він праворуч мене, щоб я не захитався.
26 Тому серце моє звеселилося, і язик мій зрадів, навіть і тіло моє спочине в надії.
27 Бо Ти не залишиш душі моєї в пеклі і не даси Ти Святому Твоєму побачити тління.
28 Ти дав мені пізнати дорогу життя; Ти сповниш мене радістю перед лицем Твоїм!'
29 Мужі-браття! Нехай буде дозволено вам сміло сказати про патріарха Давида, який помер і був похований, і
гріб його в нас до цього дня.
30 А бувши ж пророком, та знаючи, що Бог клятвою обіцяв йому від плоду стегон його воздвигнути Христа у
тілі і посадити на престолі Його;
31 передбачивши це, він сказав про воскресіння Христа, що душа Його не залишиться в пеклі, а тіло Його не
побачить тління.
32 Цього Ісуса Бог воскресив, чого ми всі свідки.
33 Отже, Він, будучи вознесений правицею Божою і, прийнявши від Отця обітницю Духа Святого, дарував те,
що ви сьогодні бачите і чуєте.
34 Бо Давид не зійшов на небо, але сам говорить: 'Сказав Господь Господеві моєму: «Сиди праворуч Мене,
35 доки не покладу ворогів Твоїх підніжком для ніг Твоїх»'.
36 Отже, твердо знай весь дім Ізраїлів, що Бог зробив Його
Господом і Христом, Цього Ісуса, Якого ви розп’яли».
37 Почувши це, вони зворушилися серцем, і сказали Петрові й іншим апостолам: «Мужі-браття, що ж нам
робити?»
38 Петро відповів їм: «Покайтеся, і нехай охреститься кожен з вас в ім'я Ісуса Христа на відпущення гріхів
ваших, і отримаєте дар Святого Духа. 39 Бо вам належить обітниця і для дітей ваших, і всім дальнім, кого
тільки покличе Господь, Бог наш».
40 І багатьма іншими словами він свідчив і благав їх, говорячи: «Спасайтесь від роду цього лукавого!»
41 Отже ті, що охоче прийняли слово його, охрестилися. І в той день приєдналося близько трьох тисяч душ.
42 І вони постійно перебували у вченні апостолів, і в єднанні, переломленні хліба та в молитвах.
43 І був страх у кожній душі; і багато чудес і знамен чинили апостоли.
44 А всі віруючі були разом і мали все спільне.
45 І продавали маєтки та майно, і ділили між усіма, по їхній потребі.
46 І кожного дня перебували однодушно в храмі і, переломлюючи хліб по домах, приймали їжу з радістю і в
простоті серця;
47 хвалячи Бога і перебуваючи в любові в усього народу. І Господь щоденно додавав до Церкви тих, що
спасалися.
Дiї 3
1 Петро і Іоанн ішли разом до храму о дев'ятій годині на молитву.
2 І був чоловік, кривий від утроби матері своєї, якого приносили і садовили щодня при дверях храму, які
називались Красними, просити милостині в тих, хто входив у храм.
3 Він, побачивши Петра та Іоанна перед входом у храм, просив у них милостині.
4 Петро з Іоанном, пильно глянувши на нього, сказали: «Подивися на нас!»
5 І він пильно дивився на них, сподіваючись щось отримати від них.
6 Але Петро сказав: «Срібла і золота я не маю, але що маю, те даю тобі: в ім'я Ісуса Христа Назарея, встань і
ходи!»
7 І, взявши його за праву руку, підвів. І відразу ж зміцнилися ступні
його і коліна;
8 і, скочивши, став і почав ходити і ввійшов з ними в храм, ходячи, підскакуючи і хвалячи Бога.
9 І весь народ бачив, що він ходить і Бога хвалить.
10 І пізнали його, що це той, що сидів при Красних дверях храму ради милостині; і сповнилися страхом і
подивом з того, що сталось з ним.
11 А тому, що зцілений кривий не відходив від Петра та Іоанна, то весь народ, дивуючись, збігся до них у
притвор, що називається Соломоновим.
12 Коли Петро побачив це, промовив до народу: «Мужі ізраїльські! Чого ви дивуєтесь з цього? Чого ви
дивитесь на нас, ніби ми нашою силою чи побожністю вчинили те, що він ходить?
13 Бог Авраама, Ісаака і Якова, Бог батьків наших, прославив Сина Свого Ісуса, Якого ви зрадили та від Якого
ви відреклися перед Пілатом, коли він хотів відпустити Його.
14 Але ви Святого та Праведного відреклися, а домагалися, щоб звільнити вам людиновбивцю.
15 А Творця життя вбили, але Бог воскресив Його з мертвих, чого ми свідки.
16 І через віру в ім'я Його, ім'я Його зміцнило цього, котрого ви бачите і знаєте; і віра, яка від Нього, дарувала
йому зцілення це перед вами всіма.
17 А втім, браття, я знаю, що ви, як і начальники ваші, зробили це через невідання.
18 Бог же, що наперед звістив устами всіх Своїх пророків постраждати Христу, так і здійснив.
19 Отже, покайтеся і наверніться, щоб стерті були гріхи ваші,
20 щоб настали часи втіхи від лиця Господа, і щоб Він прислав призначеного вам Христа Ісуса,
21 Якого небо мусить прийняти, аж до часу відновлення всього, про що Бог говорив устами всіх святих Своїх
пророків від віку.
22 Мойсей сказав отцям: 'Пророка дасть вам Господь, Бог ваш, з братів ваших, як мене; слухайтесь Його в
усьому, що говоритиме вам.
23 І станеться, що кожна душа, яка не послухає Того Пророка, — буде викорінена з народу'.
24 І всі пророки, від Самуїла і після нього, скільки їх говорило, також провістили ці дні.
25 Ви ж сини пророків і завіту, що Бог заповів батькам вашим, говорячи Авраамові: 'І в нащадкові твоїм
благословляться всі народи землі'.
26 Бог, воскресивши Сина Свого Ісуса, послав Його перше до вас, щоб вас благословити, щоб кожен з вас
відвернувся від злих своїх учинків».
Дiї 4
1 Коли вони промовляли до народу, священики, начальники сторожі храму і саддукеї підійшли до них,
2 обурені тим, що вони навчають народ та звіщають в Ісусі воскресіння з мертвих.
3 І наклали руки на них та й віддали їх під варту до ранку, бо вже був вечір.
4 Але багато з тих, що слухали слово — увірували, і число людей було близько п'яти тисяч.
5 Наступного дня зібрались в Єрусалимі начальники їх, старійшини і книжники, і первосвященик Анна, і
Кайяфа,
6 і Іоанн, і Олександр, і інші з роду первосвященицького.
7 Поставивши їх посередині, запитали: «Якою силою чи яким ім'ям ви зробили це?»
8 Тоді Петро, сповнившись Духом Святим, сказав їм: «Правителі народу та старійшини Ізраїлеві!
9 Як від нас сьогодні вимагають відповіді за благодіяння немічному чоловікові, як він зцілився,
10 то нехай буде відомо вам усім і всьому народові ізраїльському, що ім'ям Ісуса Христа Назарея, Якого ви
розп'яли і Якого Бог воскресив з мертвих, — Ним поставлений він перед вами здоровим.
11 Він камінь, якого ви, будівничі, відкинули, став наріжним каменем, і нема ні в кому іншому спасіння,
12 бо нема іншого імені під небом, даного людям, яким належало б спастися нам».
13 Побачивши сміливість Петра та Іоанна і примітивши, що вони люди некнижні і прості, дивувались, і
пізнавали їх, що вони були з
Ісусом.
14 І бачучи зціленого чоловіка, що стояв з ними, не могли нічого сказати проти.
15 І, звелівши їм вийти з синедріону, вони радились між собою,
16 говорячи: «Що нам робити з цими людьми? Бо ж усім мешканцям Єрусалиму відомо, що через них
сталося явне чудо, і заперечити ми не можемо.
17 Але, щоб не поширювалося більше в народі, погрозою заборонимо їм, щоб нікому з людей не говорили
про це ім'я!»
18 І, покликавши їх, заборонили їм зовсім говорити і навчати про ім'я Ісуса.
19 Але Петро та Іоанн сказали їм у відповідь: «Розсудіть, чи справедливо перед Богом слухати вас більше,
ніж Бога?
20 Ми не можемо не говорити про те, що бачили і чули».
21 А вони, пригрозивши, відпустили їх, не маючи можливості покарати їх, через народ, бо всі прославляли
Бога за те, що сталося.
22 Бо було понад сорок років тому чоловікові, з яким сталося це чудо зцілення.
23 А коли відпустили їх, вони прийшли до своїх і сповістили про те, що говорили їм первосвященики і
старійшини.
24 Ті ж, вислухавши, однодушно піднесли голос свій у молитві до Бога і сказали: «Владико Боже, Який створив
небо і землю, і море, і все, що в них!
25 Ти сказав Духом Святим через уста Давида, раба Твого, батька нашого: 'Чого заметушилися язичники, і
народи задумують марне?
26 Царі земні повстали, і князі зібрались разом проти Господа і проти Христа Його'.
27 Бо справді зібралися в місті цьому проти Святого Сина Твого Ісуса, Якого Ти помазав, Ірод і Понтій Пілат з
язичниками і народом Ізраїльським,
28 щоб зробити те, чому бути визначила наперед рука Твоя і рада Твоя.
29 І нині, Господи, поглянь на погрози їхні, і дай рабам Твоїм говорити слово Твоє з сміливістю;
30 тоді, як Ти простягнеш руку Твою на зцілення, і щоб знамення і чуда творились ім'ям Святого Сина Твого
Ісуса».
31 І по молитві їх, місце, де вони були зібрані, захиталось, і всі сповнились Духом Святим, і говорили слово
Боже з сміливістю.
32 Більшість віруючих мали одне серце і одну душу, і ніхто нічого з майна не називав своїх, а все у них було
спільне.
33 Апостоли з великою силою свідчили про воскресіння Ісуса Господа; і велика благодать була на них усіх.
34 Не було між ними жодного, хто б терпів недостаток, бо всі, хто мав поле чи дім, — продавали і приносили
гроші за продане,
35 і клали до ніг апостолів, і давалося кожному за потребами його.
36 Так Іосія, прозваний апостолами Варнавою, що значить син утіхи, левит, родом з Кіпру,
37 у якого була своя земля, продавши її, приніс гроші і поклав до ніг апостолів.
Дiї 5
1 Один чоловік, на ім'я Ананій, з Сапфірою, дружиною своєю, продав маєток,
2 приховав частину з грошей, з відома дружини своєї, а деяку частину приніс і поклав до ніг апостолів.
3 Але Петро сказав: «Ананіє, навіщо ти попустив дияволу вкласти в серце твоє думку сказати неправду Духові
Святому і приховати з ціни за землю?
4 Чи не твоїм було те, що ти мав, і чи не володів тим, що одержав від продажу? Навіщо ти поклав у серці
своєму так зробити? Ти сказав неправду не людям, а Богові!»
5 А коли Ананій почув слова ці, то впав мертвим. І великий жах обгорнув всіх, що це чули.
6 Уставши, юнаки взяли його, і винесли та й поховали.
7 Години через три після цього, прийшла дружина його, не знаючи, що трапилося.
8 І звернувся до неї Петро: «Скажи мені, чи за стільки ви продали землю?» Вона сказала: «Так, за стільки».
9 Петро говорить їй: «Чому це ви змовились спокусити Духа Господнього? Он входять у двері ті, що поховали
чоловіка твого, і тебе винесуть».
10 І вмить вона впала біля ніг його та й померла. І юнаки, увійшовши, знайшли її мертвою; і, винісши,
поховали біля її
чоловіка.
11 Великий страх обгорнув всю церкву і всіх, що чули про це.
12 Руками ж апостолів творилося багато знамен і чудес у народі. І всі однодушно перебували в притворі
Соломоновому.
13 І ніхто сторонній не відважився прилучитися до них, однак народ прославляв їх.
14 А віруючих все більше й більше приєднувалось до Господа, безліч чоловіків і жінок;
15 так що виносили хворих на вулиці і клали на постелях та ліжках, щоб коли Петро буде проходити, то щоб
хоч тінь його впала на кого з них.
16 Також до Єрусалиму приходило багато із навколишніх міст, несучи хворих та одержимих нечистими
духами, і всі зцілялися.
17 А первосвященик і всі, що належали до саддукейської єресі, сповнилися заздрістю
18 і наклали руки свої на апостолів та вкинули їх у народну в'язницю.
19 Але ангел Господній вночі відчинив двері в'язниці, вивів їх і сказав:
20 «Ідіть, і, ставши в храмі, говоріть народові всі ці слова життя».
21 Почувши це, вони увійшли вранці в храм і навчали. Але первосвященик і ті, що були з ним, прийшовши,
скликали синедріон і всіх старійшин Ізраїля і послали у темницю привести апостолів.
22 Але слуги, прийшовши, не знайшли їх у в'язниці і, вернувшись, доповіли, говорячи:
23 «В'язницю ми знайшли замкнену з усією пильністю, і сторожа при дверях стояла, але відчинивши, ми не
знайшли в ній нікого».
24 Почувши ці слова, первосвященик, начальник сторожі та інші первосвященики не могли зрозуміти, щоб це
означало.
25 Тоді хтось прийшов і сповістив: «Ось мужі, яких ви вкинули у темницю, стоять в храмі і навчають народ».
26 Тоді начальник сторожі пішов зі службою і привів їх без насильства, бо боялись народу, щоб не побили їх
камінням.
27 І, привівши їх, поставили перед синедріоном. А первосвященик запитав їх:
28 «Чи не рішуче ми заборонили вам учити про це ім'я? А ви
переповнили Єрусалим вченням вашим і хочете навести на нас кров Чоловіка Того».
29 Петро ж і апостоли сказали у відповідь: «Богові треба коритися більше, ніж людям.
30 Бог батьків наших воскресив Ісуса, Якого ви вбили, повісивши на дереві.
31 Бог Своєю правицею возніс Його, як Начальника і Спасителя, щоб дати покаяння Ізраїлеві і прощення
гріхів.
32 Свідки Йому ми і Дух Святий, Якого Бог дав тим, хто кориться Йому».
33 Коли ж вони почули це, запалали гнівом і радились убити їх.
34 Тоді встав у синедріоні один фарисей, на ім'я Гамаліїл, учитель Закону, шанований усім народом, і звелів
випровадити апостолів на короткий час.
35 А їм сказав: «Мужі Ізраїля! Подумайте добре про людей цих, що ви маєте робити з ними.
36 Бо незадовго перед цим з'явився Февда, видаючи себе за когось великого, і до нього приєдналось з
чотириста чоловік. Але він убитий, а ті, що слухались його, розійшлись і зникли.
37 Після нього, під час перепису, повстав Іуда з Галілеї, і повів за собою багато людей. Але загинув і він, а ті,
що слухались його, розсипались.
38 І тепер кажу вам: відступіться від цих людей, залишіть їх! Бо коли це починання і це діло від людей, то
розпадеться.
39 А якщо від Бога, то ви не можете зруйнувати його; стережіться, щоб не стати вам і богоборцями.
40 Вони послухались його; і, покликавши апостолів, висікли їх, заборонили їм говорити про ім'я Ісуса та й
відпустили їх.
41 Вони ж вийшли з синедріону, радіючи, що удостоїлися прийняти зневагу за ім'я Ісуса.
42 І кожного дня в храмі і по домах не переставали вчити і благовіствувати про Ісуса Христа.
Дiї 6
1 Тими ж днями, як число учнів помножилось, почались нарікання елленістів на євреїв, що їхні вдови ці були
занедбані в щоденному
роздаванні потреб.
2 Тоді дванадцять апостолів скликали громаду учнів і сказали: «Не годиться, щоб ми залишили Слово Боже і
прислуговували при столах.
3 Тому, браття, виберіть між собою сім мужів доброї слави, сповнених Духа Святого і мудрості, їх поставимо
на це служіння.
4 А ми постійно будемо перебувати в молитві та в служінні слову».
5 І сподобалось це слово усьому зібранню; і обрали Стефана, мужа сповненого віри та Духа Святого,
Филипа, Прохора, Никанора, Тимона, Пармена та Миколу антіохійця, наверненого з язичників;
6 їх поставили перед апостолами і, помолившись, поклали на них руки.
7 І Слово Боже розповсюджувалося, і число учнів дуже збільшувалось в Єрусалимі; і багато священиків
підкорилися вірі.
8 А Стефан, сповнений віри та сили, творив великі чудеса і знамення в народі.
9 Дехто з так званої синагоги лібертійців і кірінейців з Кілікії і Асії почали сперечатися з Стефаном.
10 Але не могли протистояти проти мудрості і Духа, Яким він говорив.
11 Тоді вони намовили людей, які казали: «Ми чули, як він говорив зневажливі слова проти Мойсея та проти
Бога».
12 І підбурили народ, старійшин та книжників і, напавши, схопили його і привели в синедріон.
13 І поставили фальшивих свідків, які говорили: «Чоловік цей не перестає говорити зневажливі слова на це
святе місце і на закон.
14 Бо ми чули, як він говорив, що Ісус Назарянин зруйнує це місце і змінить звичаї, які передав нам Мойсей».
15 І всі, що сиділи в синедріоні, дивлячись на нього, бачили лице його, як лице ангела.
Дiї 7
1 Тоді первосвященик запитав: «Чи це так?»
2 А він сказав: «Мужі-браття та батьки! Послухайте! Бог слави явився отцю нашому Авраамові в Месопотамії,
до переселення його в Харан.
3 І сказав йому: 'Вийди з землі твоєї і від роду твого і йди в землю, яку покажу тобі'.
4 Тоді він вийшов з землі Халдейської і оселився в Харані. А звідти, по смерті батька його, Бог переселив його
в цю землю, в якій ви тепер живете.
5 І не дав йому на ній спадщини, а ні на стопу ноги, але обіцяв дати її у володіння йому і після нього
потомству його, хоч був він ще бездітним.
6 І Бог сказав йому, що нащадки його будуть перебувати в чужій землі, і будуть поневолені і гноблені років
чотириста.
7 'Але народ, яким вони будуть поневолені, Я буду судити, — сказав Бог, — і після того, вони вийдуть і
будуть служити Мені на цім місці'.
8 І Він дав йому завіт обрізання. І коли родив Ісаака, то обрізав його восьмого дня. А Ісаак родив Якова, а Яків
— дванадцятьох патріархів.
9 А патріархи через заздрість продали Йосифа в Єгипет, але Бог був з ним.
10 І визволив його від усіх страждань, і дав йому ласку та мудрість перед фараоном, царем єгипетським, а
той зробив його правителем над Єгиптом і над всім домом своїм.
11 А як прийшов голод на всю землю єгипетську та ханаанську та велика скорбота, то батьки наші не
знаходили поживи.
12 Коли ж Яків почув, що є зерно в Єгипті, послав туди вперше батьків наших.
13 А коли вони прийшли вдруге, Йосиф відкрився братам своїм, і Йосифів рід став відомим фараонові.
14 І Йосиф послав і покликав батька свого Якова і всю родину свою, — сімдесят п'ять душ.
15 І Яків прийшов в Єгипет; і помер він сам і батьки наші.
16 І перенесли їх у Сіхем і поклали в гріб, який Авраам купив ціною срібла у синів Еммора Сіхемового.
17 А коли наближався час обітниці, якою Бог поклявся Авраамові, народ розрісся і намножився в Єгипті,
18 аж поки настав інший цар в Єгипті, який не знав Йосифа.
19 Він, хитруючи проти народу нашого, пригноблював батьків наших викидати дітей своїх, щоб не лишались
живими.
20 У цей час народився Мойсей, і гарний він був перед Богом. Годували його три місяці в домі батька його,
21 а коли він був залишений, фараонова дочка взяла його і виховала його собі за сина.
22 І Мойсей був навчений усієї мудрості єгипетської, і був сильний у словах і в ділах.
23 Коли ж йому сповнилося сорок років, прийшло йому на серце відвідати братів своїх, синів Ізраїлевих.
24 І, побачивши, що одному з них діється кривда, заступився і відомстив за скривдженого, вбивши єгиптянина.
25 Він думав, що брати його зрозуміють, що Бог рукою його дає їм визволення, але вони не зрозуміли.
26 А наступного дня, як сварились вони, він з'явився і хотів помирити їх, кажучи: 'Мужі, ви ж брати, навіщо
кривдите один одного?'
27 Але той, що кривдив ближнього, відіпхнув його, кажучи: 'Хто поставив тебе начальником і суддею над
нами?
28 Чи хочеш убити мене, так як ти вбив учора єгиптянина?'
29 І втік Мойсей, почувши це, і став приходьком у землі мадіямській, де в нього народились два сини.
30 Коли ж проминуло сорок років, ангел з'явився йому в пустині біля гори Сінайської, у вогні палаючого куща.
31 Мойсей, побачивши це, здивувався видінню, а коли підійшов розглянути, то був до нього голос Господній:
32 'Я Бог батьків твоїх, Бог Авраама, Бог Ісаака і Бог Якова!' Мойсей затремтів і не відважився поглянути.
33 І Господь сказав йому: 'Скинь взуття з ніг твоїх, бо місце, на якому ти стоїш, є земля свята!
34 Я бачу пригноблення народу Мого в Єгипті, і чую стогін його, і зійшов визволити його: отже, йди, Я пошлю
тебе в Єгипет'.
35 Цього Мойсея, якого вони відцурались, кажучи: 'Хто зробив тебе начальником і суддею?' Цього Бог послав
начальником і визволителем через ангела, який з'явився йому в кущі.
36 Оцей вивів їх, учинивши чудеса і знамення в Єгипеті, і на Червоному морі, і протягом сорока років у пустині.
37 Це той Мойсей, який сказав синам Ізраїлевим: 'Господь Бог ваш дасть вам Пророка з братів ваших, як
мене: Його слухайте'.
38 Це той, що був на зборах у пустині з Ангелом, який промовляв до нього на горі Сінай та з батьками
нашими, і який прийняв живі слова, щоб передати нам;
39 якому батьки наші не хотіли коритися, але відкинули його і обернулись серцями своїми до Єгипту,
40 сказавши Ааронові: 'Зроби нам богів, які б ішли перед нами, бо не знаємо, що сталося з Мойсеєм, який
вивів нас з Єгипту'.
41 І в ті дні вони зробили теля, і принесли жертву ідолові, і веселились перед ділом рук своїх.
42 Але Бог відвернувся від них і попустив їх кланятися воїнству небесному, як написано в книзі пророків:
'Доме Ізраїлів! Чи ви Мені приносили заколене і жертви в пустині сорок років?
43 Ви прийняли намет Молоха і зорю бога вашого Ромфана, зображення, які ви зробили, щоб поклонятися їм;
і Я переселю вас далеко за Вавілон'.
44 Батьки наші мали скінію свідчення в пустині, як повелів Той, Хто говорив Мойсеєві, щоб він зробив її за
зразком, якого він бачив.
45 Батьки наші з Ісусом, взявши її, внесли у володіння народів, яких Бог прогнав від батьків наших, аж до днів
Давида,
46 який знайшов благодать у Бога і просив, щоб оселю знайти для Бога Якова.
47 А Соломон збудував Йому дім.
48 Та Всевишній живе не в рукотворних храмах, як говорить пророк:
49 'Небо — престол Мій, і земля — підніжка для ніг Моїх; який же дім збудуєте Мені, — говорить Господь, —
або яке місце для відпочинку Мого?
50 Хіба ж не Моя рука створила все це?
51 О ви, твердошиї, люди з необрізаним серцем і вухами! Ви завжди противитесь Духові Святому, як батьки
ваші, так і ви!
52 Кого з пророків не переслідували батьки ваші? Вони ж повбивали тих, які звіщали прихід Праведного, Якого
ви тепер стали зрадниками і вбивцями.
53 Ви, що отримали Закон через настанови ангелів і не дотримувались його!»
54 Почувши це, вони запалились гнівом у серцях своїх і скреготали зубами на нього.
55 А Стефан, сповнений Духа Святого, поглянув на небо і побачив славу Божу й Ісуса, що стояв по правиці
Бога,
56 сказав: «Ось я бачу небо відкрите, і Сина Людського, що по правиці Бога стоїть».
57 Та вони закричали гучним голосом, затуливши вуха свої, кинулись однодушно на нього;
58 вивели його за місто і почали побивати його камінням, а свідки поклали одяг свій у ногах юнака, званого
Савлом.
59 І побивали камінням Стефана, який благав Бога, кажучи: «Господи Ісусе, прийми дух мій!»
60 Упавши ж на коліна, він вигукнув голосно: «Господи, не порахуй їм цього гріха». І, сказавши це, він спочив.
Дiї 8
1 А Савл схвалював убивство його. І настало того дня велике переслідування Церкви в Єрусалимі; і всі, крім
апостолів, розсіялись по Іудеї та Самарії.
2 Побожні мужі поховали Стефана, і зчинили великий плач по ньому.
3 А Савл терзав Церкву, вриваючись в доми, виволікав чоловіків і жінок і віддавав їх у в'язницю.
4 Проте ті, що були розсіяні, ходили і проповідували Слово Боже.
5 Так Филип прийшов у місто Самарію і проповідував там Христа.
6 Народ же уважно слухав, що говорив Филип, бачивши чудеса, які він творив.
7 Бо нечисті духи з багатьох, хто мав їх, виходили з великим криком, а багато розслаблених та кривих
зцілялися.
8 І була велика радість у тому місті.
9 Був там один чоловік, на ім'я Симон, який перед тим займався ворожбитством, і дивував народ
самарійський, видаючи себе за якогось великого.
10 Його слухали всі, від малого до великого, кажучи: «Цей є велика сила Божа».
11 А слухали його, тому що він довго дивував їх ворожбитством своїм.
12 Але коли повірили Филипові, який благовістив про Царство Боже
й ім'я Ісуса Христа, — охрестилися чоловіки і жінки.
13 І Симон також увірував і, охрестившись, перебував з Филипом; і, побачивши чудеса й знамення, які
творились, дивувався.
14 А коли апостоли, котрі були в Єрусалимі, почули, що Самарія прийняла Слово Боже, то послали до них
Петра і Іоанна,
15 які прийшли і помолились за них, щоб вони прийняли Духа Святого,
16 бо Він ще не сходив ні на кого з них; вони були тільки охрещені в ім'я Господа Ісуса.
17 Тоді поклали руки на них, і вони прийняли Духа Святого.
18 Коли ж Симон побачив, що через покладання рук апостолів дається Дух Святий, приніс їм гроші
19 і сказав: «Дайте і мені таку владу, щоб той, на кого я покладу руки, отримав Духа Святого».
20 Але Петро сказав йому: «Нехай срібло твоє буде з тобою на погибель, бо ти думав набути дар Божий за
гроші!
21 Нема тобі в цім частки, ні долі, бо серце твоє не праве перед Богом.
22 Отже, покайся в цьому гріху твоєму і благай Бога, щоб відпустив Тобі намір серця твого!
23 Бо бачу тебе повного жовчі гіркої та в путах неправди».
24 А Симон сказав у відповідь: «Моліться за мене до Господа, щоб нічого з того, що ви сказали, не спіткало
мене».
25 Вони ж, засвідчивши і звістивши Слово Господнє, повернулися до Єрусалиму і проповідували Євангеліє в
багатьох селах Самарії.
26 А Филипові ангел Господній сказав: «Встань і йди на південь, на дорогу, яка з Єрусалиму в Газу
спускається, на ту, яка пуста».
27 І він устав і пішов. І ось муж з Ефіопії, євнух, вельможа Кандакії, цариці ефіопської, який завідував усіма
скарбами її і який приїжджав в Єрусалим на поклоніння,
28 вертався і, сидячи на колісниці своїй, читав пророка Ісайю.
29 А Дух сказав Филипові: «Підійди і пристань до цієї колісниці».
30 Филип же підбіг і почув, шо він читає пророка Ісайю і спитав: «Чи ти розумієш, що читаєш?»
31 А він сказав: «Як же можу розуміти, коли хто не навчить мене?» І попросив Филипа піднятися та сісти з
ним.
32 А місце з Писання, яке він читав, було це: «Як вівцю на
заколення ведено його, і як ягня перед тим, хто стриже його — безголосе, так і Він не відкрив уст Своїх;
33 у приниженні Його, суд Його відбувся, а про рід Його, хто розповість? Бо життя Його із землі забирається».
34 І сказав євнух Филипові: «Про кого говорить пророк? Про себе, чи про когось іншого?»
35 А Филип, почавши від цього Писання, благовістив йому про Ісуса.
36 І так, їдучи дорогою, приїхали вони до води. І євнух сказав: «Ось вода, що перешкоджає мені охреститися?»
37 А Филип сказав: «Якщо ти віруєш усім серцем, то можна». А він сказав у відповідь: «Вірую, що Ісус Христос
є Син Божий!»
38 І звелів спинити колісницю, і вони обидва увійшли у воду, Филип і євнух, і він охрестив його.
39 А коли вони вийшли з води, Дух Господній підхопив Филипа, і євнух більше не бачив його, і поїхав далі
дорогою своєю, радіючи.
40 А Филип опинився в Азоті, і, проходячи, проповідував Євангеліє по всіх містах, аж поки прийшов у Кесарію.
Дiї 9
1 А Савл, ще дихаючи погрозою і вбивством на учнів Господніх, прийшов до первосвященика,
2 і випросив у нього листи в Дамаск до синагог, щоб кого знайде з послідовників цього вчення, чоловіків і
жінок, в'язати і приводити в Єрусалим.
3 І коли він ішов і наближався до Дамаску, раптом осяяло його світло з неба;
4 він упав на землю і почув голос, що говорив йому: «Савле, Савле, чому ти переслідуєш Мене?»
5 А він сказав: «Хто Ти, Господи?» Господь же каже! «Я — Ісус, Котрого ти переслідуєш. Трудно Тобі йти
проти рожна!»
6 А він, тремтячи зі страху, запитав: «Господи, що повелиш мені робити?» А Господь йому сказав: «Встань та
йди в місто, і буде сказано тобі, що маєш робити!»
7 А люди, які йшли з ним, стояли онімілі: бо чули голос, а нікого не бачили.
8 Савл підвівся з землі, і хоч мав відкриті очі, нікого не бачив; і повели його за руку, і привели в Дамаск.
9 І три дні він не бачив, не їв і не пив.
10 У Дамаску був один учень, на ім'я Ананій; і Господь сказав йому у видінні: «Ананію!» А він відповів: «Ось я,
Господи!»
11 А Господь до нього: «Встань і йди на вулицю, яка зветься Прямою, і запитай в Іудиному домі тарсянина,
на ім'я Савл; він тепер молиться.
12 Я показав йому у видінні мужа, на ім'я Ананій, котрий прийшов до нього і поклав на нього руку, щоб він
прозрів».
13 Ананій відповів. «Господи, я чув від багатьох про цього чоловіка, як багато зла він учинив святим Твоїм в
Єрусалимі.
14 І тут він має владу від первосвященика в'язати всіх, хто кличе ім'я Твоє».
15 Але Господь сказав йому: «Йди, бо він є вибрана посудина Моя, щоб сповіщати ім'я Моє перед народами і
царями, і синами Ізраїля.
16 І Я покажу йому, скільки він має витерпіти за ім'я Моє».
17 І Ананій пішов і увійшов у дім; і поклавши руки на нього, сказав: «Брате Савле, Господь Ісус, Який явився
тобі в дорозі, якою ти йшов, послав мене, щоб ти прозрів і сповнився Духом Святим».
18 І вмить немов би луска спала з очей його, і він прозрів; і, вставши, охрестився
19 і, прийнявши їжу, зміцнів. Савл перебув кілька днів з учнями в Дамаску.
20 І відразу почав проповідувати в синагогах про Ісуса, що Він є Син Божий.
21 І всі, що чули, дивувалися і говорили: «Хіба це не той, що в Єрусалимі переслідував тих, які визнавали це
ім'я, та й сюди для того прийшов, щоб пов'язати їх і приводити до первосвящеників?»
22 А Савл усе більше і більше зміцнювався і непокоїв іудеїв, які жили в Дамаску, доводячи, що Цей є Христос.
23 Коли ж проминуло чимало часу, іудеї змовилися убити його.
24 Та їхня змова стала відома Савлові. А вони вартували день і ніч біля воріт, щоб убити його.
25 Але учні вночі спустили його по стіні в корзині.
26 Коли ж Савл прийшов до Єрусалиму, то намагався приєднатися до учнів, та всі боялися його, не вірячи,
що він учень.
27 Тоді Варнава взяв його і привів до апостолів і розповів їм, як Савл бачив Господа в дорозі, і що говорив
йому, і як в Дамаску він відважно проповідував в ім'я Ісуса.
28 І перебував він з ними в Єрусалимі, входив і виходив і сміливо проповідував в ім'я Господа Ісуса.
29 Він також розмовляв і змагався з елліністами, а вони намагалися вбити його.
30 Коли браття довідались про це, то відправили його в Кесарію і привели в Тарс.
31 Церкви ж по всій Іудеї, Галілеї і Самарії мали спокій, зміцнюючись і ходячи в страху Господнім, і,
втішаючись від Святого Духа, зростали.
32 І сталося, як Петро обходив усіх, прийшов до святих, які жили в Лідді.
33 І там він знайшов одного чоловіка, на ім'я Еней, який пролежав у ліжку вісім років, бо був розслаблений.
34 І Петро сказав йому: «Енею, Ісус Христос зціляє тебе; встань з постелі твоєї!» І він вмить встав.
35 І всі мешканці в Лідді і Сароні бачили зцілення Енея і навернулися до Господа.
36 А в Йопії була одна учениця, на ім'я Тавіфа, що в перекладі означає Серна. Вона була сповнена добрих
діл і творила багато милостині.
37 І сталося в ті дні, що вона занедужала і померла. Її обмили і поклали в горниці.
38 Так як Лідда знаходиться близько Йопії, то учні, почувши, що Петро там, послали до нього двох чоловіків
просити його, щоб він незабарився прийти до них.
39 І Петро встав і пішов з ними. А коли він прийшов, провели його в горницю, де всі вдовиці оточили його,
плачучи і показуючи сорочки і плаття, які Серна пошила для них, коли з ними була.
40 Петро вислав усіх і, ставши на коліна, помолився; тоді він звернувся до тіла і сказав: «Тавіфа, встань!» А
вона відкрила очі свої і, побачивши Петра, сіла. 41 Він подав їй руку і підвів її і, покликавши святих і вдовиць,
поставив її перед ними живою.
42 І це стало відомим по всій Йопії; і багато хто увірував у Господа.
43 І Петро гостював багато днів у Йопії в Симона шкіряника.
Дiї 10
1 Був один чоловік у Кесарії, на ім'я Корнилій, сотник полку, званого Італійським,
2 побожний і богобоязливий з усім домом своїм: творив людям багато милостині і завжди молився Богові.
3 Близько дев'ятої години дня, він бачив у видінні ясно ангела Божого, який прийшов до нього і сказав йому:
«Корнилію!»
4 Він, поглянувши на нього, злякався і сказав: «Що, Господи?» А той відповів йому: «Твої молитви і твої
милостині згадалися перед Богом.
5 Отже, пошли людей в Йопію і поклич Симона, званого Петром.
6 Він гостює в Симона шкіряника, дім якого біля моря. Він скаже тобі слова, якими спасешся ти і весь дім
твій».
7 Коли ангел, який говорив з Корнилієм, відійшов, він покликав двох слуг своїх і побожного воїна з тих, які були
при ньому,
8 і розповів їм все та й послав в Йопію.
9 Наступного дня, коли вони ще були в дорозі і наближались до міста, Петро вийшов на покрівлю дому
помолитись, о годині шостій.
10 І він зголоднів і захотів їсти; коли ж йому приготовляли, найшов на нього транс;
11 і бачить він небо відкрите, і якусь посудину, наче велике полотно, прив'язане за чотири кінці, що
опускалось на землю і сходить до нього.
12 У ній знаходились всякі земні чотириногі, і звірі, і плазуни і птахи небесні.
13 І був голос до нього: «Встань, Петре, заколи і їж!»
14 Але Петро сказав: «Ні, Господи, я ніколи не їв нічого скверного та нечистого!»
15 І голос до нього вдруге: «Що Бог очистив, не вважай того за нечисте».
16 І це сталося тричі; і посудина знову піднялася на небо.
17 Коли Петро в збентеженні думав, що мало б означати видіння, яке він бачив, ось посланці від Корнилія,
розпитавши про дім
Симона, стали перед ворітьми
18 і, гукнувши, запитали: «Чи Симон, названий Петром, тут гостює?»
19 Коли Петро роздумував над видінням, Дух сказав йому: «Ось три чоловіки шукають тебе.
20 Встань, зійди і піди з ними, без жодного сумніву, бо Я їх послав».
21 Петро зійшов до людей, присланих до нього Корнилієм, і сказав: «Ось я той, кого ви шукаєте. По якій
справі ви прийшли?»
22 А вони сказали: «Сотник Корнилій, муж праведний та богобоязливий, про якого добре говорить увесь
народ іудейський, був наставлений святим ангелом покликати тебе в дім свій і послухати слово від тебе».
23 Тоді він покликав і гостинно прийняв їх, а на другий день він устав і пішов з ними; також дехто з братів з
Йопії пішли з ним.
24 Наступного дня вони прийшли в Кесарію. А Корнилій чекав їх, покликавши рідню і близьких друзів.
25 Коли ж Петро входив, Корнилій зустрів його, і поклонився, припавши до ніг його.
26 Та Петро підвів його, кажучи: «Встань, бо і я чоловік!»
27 І, розмовляючи з ним, увійшов у дім і знайшов багатьох зібраних,
28 і сказав їм: «Ви знаєте, що іудеєві заборонено знатися або зближатися з іноплемінником, але мені Бог
відкрив, щоб я не вважав жодного чоловіка за негідного чи нечистого.
29 Тому я прийшов без вагання, як тільки був покликаний. Тож питаю, для чого ви покликали мене?»
30 А Корнилій сказав: «Четвертого дня аж до цієї години я постився, а о дев'ятій годині я молився в своїм
домі; і ось, муж став переді мною в блискучій одежі
31 і сказав: 'Корнилію, твоя молитва почута, і милостині твої згадалися перед Богом.
32 Отже, пошли в Йопію і поклич Симона, званого Петром. Він гостює в домі Симона шкіряника біля моря; він
прийде і скаже тобі'.
33 І я негайно по тебе послав, і ти добре зробив, що прийшов. Тепер ми всі стоїмо перед Богом, щоб
вислухати все, що звелів сказати тобі Господь».
34 А Петро відкрив уста свої і сказав: «Поправді я пізнаю, що 'Бог
не дивиться на особу',
35 але в кожному народі, хто боїться Його і чинить справедливість, той приємний Йому.
36 Він послав для синів Ізраїля слово, благовіствуючи мир через Ісуса Христа, Який є Господь всіх.
37 Ви знаєте про те, що сталося по всій Іудеї, почавши з Галілеї, після хрещення, яке проповідував Іоанн:
38 про Ісуса з Назарету, як Бог помазав Його Святим Духом і силою, Який ходив, чинячи добро і зціляючи всіх,
кого поневолив диявол, бо Бог був з Ним.
39 І ми свідки всього, що Він зробив у країні Іудейській і в Єрусалимі, та вони Його вбили, повісивши на дереві.
40 Але Бог воскресив Його третього дня, і дав Йому являтися
41 не всьому народові, а свідкам, вибраним Богом наперед, нам, які їли і пили з Ним по воскресінні з мертвих.
42 І Він повелів нам проповідувати людям і свідчити, що Він є призначений Богом Суддя живих і мертвих.
43 Про Нього всі пророки свідчать, що всякий віруючий в Нього одержить прощення гріхів іменям Його».
44 Коли Петро ще говорив ці слова, Дух Святий зійшов на всіх, хто слухав слово.
45 А віруючі з обрізаних, які прийшли з Петром, дивувалися, що і на поган злився дар Духа Святого,
46 бо чули вони, як ті розмовляли мовами і величали Бога. Тоді Петро Сказав:
47 «Хто може відмовити хрещення у воді тим, хто прийняв Духа Святого, як і ми?»
48 І звелів їм охреститись в ім'я Ісуса Христа. Тоді вони просили його пробути з ними кілька днів.
Дiї 11
1 Апостоли і брати, які були в Іудеї, почули, що язичники також прийняли Слово Боже.
2 І коли Петро прийшов в Єрусалим, то з обрізаних дорікали йому,
3 кажучи: «Ти ходив до необрізаних і їв з ними?»
4 Але Петро почав оповідати їм по порядку, кажучи:
5 «Я був у місті Йопії і молився, і в натхненні бачив видіння: якась посудина, наче велике полотно, прив'язана
за чотири кінці, спускалася з неба і наблизилась аж до мене.
6 Заглянувши в неї, я побачив чотириногих земних, звірів, плазунів і птахів небесних.
7 І почув я голос, який говорив мені: 'Встань, Петре, заколи і їж!'
8 Але я сказав: 'Ні, Господи, бо ніколи нічого скверного та нечистого не входило в уста мої!'
9 А голос відповів мені вдруге з неба: 'Що Бог очистив, не вважай того за нечисте'.
10 І це було тричі, і знов все піднялось на небо.
11 І ось, в ту саму мить три чоловіки, що були послані до мене з Кесарії, стали перед домом, де я був.
12 І Дух сказав мені йти з ними без всякого сумніву. І цих шість братів також пішли зі мною, і ми ввійшли в дім
того чоловіка.
13 А він розповів нам, як він бачив ангела в домі своїм, який став і сказав йому: 'Пошли в Йопію людей і
поклич Симона, званого Петром;
14 він скаже тобі слова, якими спасешся ти в весь дім твій'.
15 І коли я почав говорити, Дух Святий зійшов на них, як і на нас спочатку.
16 І я згадав слово Господнє, як Він сказав: 'Іоанн хрестив водою, ви ж будете охрещені Духом Святим'.
17 Отже, коли Бог дав їм такий дар, як і нам, котрі повірили в Господа Ісуса Христа, то хто я, щоб міг
заперечити Богові?»
18 Почувши це, вони заспокоїлись і прославили Бога, говорячи: «Видно і язичникам Бог дав покаяння на
життя!»
19 А ті, що були розсіяні через переслідування, яке сталося в зв'язку з Стефаном, прийшли аж до Фінікії, Кіпру
й Антіохії, не проповідуючи слова нікому, крім іудеїв.
20 Але були між ними деякі мужі з Кіпру і Кірінеї, які прийшли в Антіохію, і вони промовляли до греків,
проповідуючи Господа Ісуса.
21 І рука Господня була з ними, і велике число увірувало і навернулося до Господа.
22 І звістка про них дійшла до Церкви в Єрусалимі, і вони послали в Антіохію Варнаву.

23 Коли ж він прийшов і побачив благодать Божу, то зрадів і наставляв усіх, щоб щирим серцем трималися
Господа.
24 Бо він був муж добрий, сповнений Духа Святого і віри; і багато народу приєдналося до Господа.
25 Потім Варнава пішов у Тарс шукати Савла. І, знайшовши його, привів в Антіохію.
26 І цілий рік вони збиралися в церкві і навчали багато народу. І учні в Антіохії стали вперше називатися
християнами.
27 В ті дні прийшли пророки з Єрусалиму в Антіохію.
28 І один з них, на ім'я Агав, встав і звістив через Духа, що буде великий голод по всьому світу, який був у дні
кесаря Клавдія.
29 Тоді учні ухвалили, щоб кожний з свого достатку послав допомогу братам, які живуть в Іудеї.
30 Що і зробили, пославши зібране до пресвітерів через Варнаву і Савла.
Дiї 12
1 В той час Ірод підняв руки на декотрих з Церкви, щоб переслідувати їх.
2 І мечем убив Якова, брата Іоаннового.
3 Побачивши, що це подобається іудеям, він узяв і Петра. Тоді були дні опрісноків.
4 І, схопивши його, посадив у в'язницю і передав чотирьом четвіркам воїнів стерегти його, маючи на увазі
після Пасхи вивести його до народу.
5 Петра стерегли у в'язниці, а Церква ревно молилася за нього Богові.
6 Коли ж Ірод хотів вивести його, Петро спав у ту ніч між двома воїнами, закутий двома ланцюгами, і сторожа
перед дверима стерегла в'язницю.
7 І ось ангел Господній став перед ним, і світло осяяло в'язницю. І, торкнувши Петра в бік, він збудив його і
сказав: «Скоріш вставай!» І ланцюги спали з рук його.
8 Ангел сказав йому: «Підпережись і взуйся». І він зробив так. Потім говорить йому: «Одягни одежу твою і йди
за мною!»
9 Він вийшов і пішов услід за ним, незнаючи, що роблене ангелом
було в дійсності, бо думав, що бачить видіння.
10 Минувши першу і другу сторожу, вони прийшли до залізної брами, яка вела в місто, а вона сама
відчинилася їм; вони вийшли і пройшли одну вулицю, і раптом ангела не стало з ним.
11 Коли Петро опам'ятався, то сказав: «Тепер я справді знаю, що Господь послав ангела Свого і вирвав мене
з руки Ірода та від усього, чого сподівався народ іудейський».
12 А, зміркувавши, він прийшов до дому Марії, матері Іоанна, званого Марком, де багато віруючих зібралося і
молилося.
13 Коли ж Петро постукав у хвіртку брами, вийшла відчинити служниця, на ім'я Рода.
14 І, пізнавши голос Петра, вона від радості не відчинила хвіртки, а вбігла і сказала, що Петро стоїть під
дверима.
15 А ті сказали їй: «Чи ти при розумі?» Але вона запевняла, що так і є. Та вони говорили: «Це ангел його».
16 А Петро і далі стукав; коли ж відчинили йому, то побачили його і здивувалися.
17 Він же, кивнувши їм рукою, щоб мовчали, розповів їм, як Господь вивів його з в'язниці. І сказав: «Сповістіть
про це Якова і братів». І вийшов та й пішов у інше місце.
18 Коли ж настав день, сталася велика тривога між воїнами з того, що сталося з Петром.
19 Ірод же, пошукавши його і, не знайшовши, засудив сторожу і велів покарати їх смертю. Потім він
відправився з Іудеї в Кесарію і там перебував.
20 Ірод був розгніваний на мешканців Тиру і Сидону. І вони, змовившись, прийшли до нього і, схиливши на
свій бік Власта, управляючого царським домом, просили миру, бо їхня країна годувалася з царських земель.
21 В призначений день Ірод одягнувся в царську одежу і сів на троні та й промовляв до них,
22 а народ вигукував: «Це голос Божий, а не людський!»
23 Та раптом ангел Господній уразив Ірода за те, що він не віддав слави Богові; і він помер, бо з'їли його
черви.
24 А Слово Боже росло і поширювалося.
25 А Варнава і Савл повернулися з Єрусалима (в Антіохію)

Дiї 13
1 В Антіохії, в тамошній церкві були деякі пророки і вчителі: Варнава, Симеон, званий Нігер, Луцій з Кірінеї,
Манаїл, вихований з Іродом тетрархом і Савл.
2 Коли вони служили Господеві і постили, Дух Святий сказав: 'Відділіть Мені Варнаву і Савла на діло, на яке Я
покликав їх'.
3 Тоді вони, попостивши, помолились, поклали руки на них і відпустили.
4 Вони ж, бувши послані Духом Святим, прийшли в Селевкію, а звідти відпливли до Кіпру.
5 І коли вони були в Саламіні, то звіщали Слово Боже в синагогах іудейських. А Іоанн був з ними для послуг.
6 А коли перейшли весь острів, аж до Пафи, то знайшли одного ворожбита, лжепророка, іудеянина, на ім'я
Варісуса.
7 Він був при консулі Сергії Павлі, чоловіку розумним. Той покликав Варнаву і Савла, бажаючи почути Слово
Боже.
8 А Еліма ворожбит (так в перекладі ім'я його) противився їм і намагався відвернути проконсула від віри.
9 Але Савл, він же і Павло, сповнившись Духом Святим, поглянув на нього,
10 і сказав: «О ти, сповнений всякого лукавства і всякого зла, син диявола, ворог всякої праведності! Чи
перестанеш ти збивати з прямих доріг Господніх?
11 І зараз ось рука Господня на тобі: ти станеш сліпим і не побачиш сонця до часу!» І зараз же обняв його
морок і темрява, і він, тиняючись, шукав поводиря.
12 Тоді проконсул, побачивши, що сталося, увірував і дивувався вченню Господньому.
13 А Павло і ті, що були з ним, відпливли від Пафа і прибули в Пергію в Памфілії. А Іоанн відлучився від них і
повернувся в Єрусалим.
14 Вони ж, пішовши з Пергії, прийшли в Антіохію в Пісідії. У суботу вони зайшли в синагогу і посідали.
15 Після читання Закону і Пророків, начальники синагоги послали
до них, сказати: «Мужі-браття, якщо маєте слово повчання до народу, то скажіть!»
16 Павло встав і, давши знак рукою, сказав: «Мужі ізраїльські і всі, що боїтесь Бога, послухайте:
17 Бог народу цього вибрав батьків наших, і підніс цей народ в часи перебування в землі єгипетській, і рукою
сильною вивів їх з неї,
18 і близько сорока років годував їх у пустині.
19 А, знищивши сім народів у землі ханаанській, розділив їм у спадщину землю їхню.
20 І після цього, близько чотирьохсот п'ятдесяти років давав їм суддів, аж до пророка Самуїла;
21 а потім просили вони царя, і Бог дав їм Саула, сина Кісового, мужа з коліна Веніаміна, який царював сорок
років.
22 А, усунувши його, поставив їм Давида бути царем, про якого теж засвідчив, кажучи: 'Я знайшов мужа по
серцю Моєму, Давида, сина Єсеєвого, який буде виконувати всю волю Мою'.
23 З його потомства Бог, згідно обітниці, дав Ізраїлеві Спасителя, Ісуса,
24 перед приходом Якого Іоанн перше проповідував хрещення на покаяння всьому народові ізраїльському.
25 А коли Іоанн завершив своє діло, він говорив: 'Я не Той, за кого мене вважаєте. Але ось за мною іде Той,
Якому я недостойний розв'язати взуття на ногах'.
26 Мужі-браття, сини роду Авраамового, і ті з вами, що бояться Бога, вам послане слово спасіння цього.
27 Бо мешканці Єрусалиму і їхні начальники, не пізнавши Його і осудивши Його, здійснили слова пророчі, які
читаються кожного суботнього дня.
28 І хоч вони не знайшли ніякої провини, гідної смерті, однак просили Пілата вбити Його.
29 Коли ж сповнилося все написане про Нього, то зняли з дерева і поклали Його в гроб.
30 Але Бог воскресив Його з мертвих;
31 і багато днів Він являвся тим, які вийшли з Ним з Галілеї в Єрусалим і які нині є свідками Його перед
людьми.
32 І ми благовістимо вам, що обітницю, дану нашим батькам, Бог виконав нам, дітям їхнім, воскресивши Ісуса,
33 як написано в другім псалмі: 'Ти Мій Син, — нині Я родив Тебе'.
34 А що воскресив Його з мертвих, так що Він уже не вернеться в тління, про це сказав так: 'Я дам вам
незмінні милості, що були обіцяні вірно Давиду'.
35 Тому й в іншому місці говорить: 'Не даси Святому Твоєму побачити тління'.
36 Бо Давид, що часу свого послужив волі Божій, спочив, і приєднався до батьків своїх, і побачив тління.
37 Але Той, Якого Бог воскресив з мертвих, не побачив тління.
38 Тож нехай буде відоме вам, мужі-браття, що заради Нього звіщається вам прощення гріхів.
39 І у всьому, в чому ви не могли оправдатися Законом Мойсея, виправдується Ним кожний віруючий.
40 Отже, стережіться, щоб не прийшло на вас те, що сказано в пророків:
41 'Дивіться, зневажники, подивуйтеся та зникніть, бо Я творю діло в дні ваші, діло, в яке ви не повірили б,
коли б хто і розповів вам'».
42 Коли ж вони виходили з синагоги, то просили їх, щоб на другу суботу говорили їм ті самі слова.
43 Коли ж присутні розходилися, то багато з іудеїв і побожних навернених з язичників пішло за Павлом і
Варнавою; вони ж розмовляли з ними і переконували їх перебувати в благодаті Божій.
44 А в наступну суботу, майже все місто зібралось слухати Слово Боже.
45 Коли ж іудеї побачили народ, сповнились заздрістю і почали суперечити словам Павла та богозневажати.
46 Тоді Павло і Варнава сміливо сказали: «Вам першим належало проповідувати Слово Боже, та коли ви Його
відкидаєте і вважаєте самі себе недостойними життя вічного, то ось ми звертаємось до язичників.
47 Бо так Господь заповів нам: 'Я поставив Тебе світлом язичникам, щоб Ти був на спасіння аж до краю
землі'».
48 А язичники, почувши це, раділи і прославляли Слово Господнє. І всі, що були призначені на життя вічне,
увірували.
49 І Слово Господнє поширювалось по всій країні.
50 А іудеї підбурили побожних і поважних жінок та значних у місті, і вчинили переслідування на Павла і
Варнаву та вигнали їх з своєї околиці.
51 Вони ж обтрусили порох з ніг своїх на них і пішли в Іконію. 52 А учні сповнялися радістю і Духа Святого.
Дiї 14
1 І сталося, що в Іконії вони ввійшли разом у синагогу іудейську і говорили так, що багато з іудеїв і еллінів
увірували.
2 А невіручі іудеї підбурили і розлютили душі язичників на братів.
3 Однак вони пробули там досить часу, сміливо говорячи про Господа, Який засвідчив слово благодаті Своєї,
чинивши знамення і чудеса руками їхніми.
4 Але в місті народ поділився: одні були на стороні іудеїв, а інші на стороні апостолів.
5 Коли кинулися язичники і іудеї, зі своїми старійшинами, щоб зневажити і побити їх камінням,
6 вони, довідавшись, відійшли в міста Лікаонії: Лістру і Дервію та в їхні околиці.
7 І там благовістили.
8 А в Лістрі сидів один чоловік слабий на ноги, кривий від утроби матері своєї, і ніколи не ходив.
9 Він слухав, що Павло говорив, який глянувши на нього і, побачивши, що він має віру бути зціленим,
10 сказав сильним голосом: «Тобі кажу в ім'я Господа Ісуса Христа: Встань прямо на ноги твої!» І він відразу
скочив і почав ходити.
11 А люди, побачивши, що зробив Павло, піднесли голос свій, гукаючи по-лікаонському: «Боги в подобі
людській зійшли до нас!»
12 І Варнаву вони назвали Зевсом, а Павла — Гермесом, бо він передував у слові.
13 А жрець Зевса, якого храм був перед містом, привів биків з вінками до воріт, і з народом хотів приносити
жертву.
14 Та коли апостоли Варнава і Павло почули про це, то роздерли одежу свою, кинулись між народ та й
закричали:
15 «Мужі, що це ви робите? Ми ж такі самі люди, як і ви; і благовістимо вам, щоб ви навернулись від цих
марнот до Бога Живого, Який створив небо і землю, і море, і все, що в них;
16 Який у минулих поколіннях попустив усім народам ходити
своїми дорогами.
17 Хоч і не переставав свідчити про Себе благодіянням, подаючи нам з неба дощі і врожайні часи, та
сповнюючи їжею та радощами серця наші».
18 І, говорячи це, ледве переконали народ не приносити їм жертви.
19 Але прийшли туди іудеї з Антіохії і Іконії і, підбуривши народ, побили Павла камінням, і виволокли геть за
місто, думаючи, що він помер.
20 Та коли учні зібрались біля нього, він встав і повернувся в місто. А наступного дня він пішов з Варнавою в
Дервію.
21 Проповідавши Євангеліє цьому місту і придбавши багато учнів, вони вернулись в Лістру, в Іконію й Антіохію,
22 зміцнюючи душі учнів, вмовляючи їх перебувати у вірі і навчаючи, що багатьма скорботами належить нам
увійти в Царство Боже.
23 Рукоположивши ж їм пресвітерів для кожної церкви, вони помолились з постом і передали їх Господеві, в
Якого увірували.
24 І, перейшовши Пісідію, прийшли в Памфілію.
25 І, проповідавши слово Господнє в Пергії, вони пішли в Атталію,
26 а звідти відпливли в Антіохію, звідки були віддані благодаті Божій на діло, яке й виконали.
27 Прибувши, вони скликали церкву і розповіли все, що Бог зробив з ними, і як Він відкрив двері віри
язичникам.
28 І пробули вони довший час з учнями.
Дiї 15
1 І прийшли деякі з Іудеї та навчали братів: «Якщо не обріжетесь за звичаєм Мойсеєвим, то не можете
спастися».
2 Коли ж виникла незгода й чимала дискусія Павла та Варнави з ними, то постановили, щоб Павло і Варнава,
та дехто інший з них, пішли в цій справі до апостолів і пресвітерів у Єрусалим.
3 Тож вони, послані церквою, проходили через Фінікію і Самарію, розповідаючи про навернення язичників. І
робили велику радість усім браттям.
4 А коли вони прийшли в Єрусалим, то були прийняті церквою, апостолами та пресвітерами, і розповіли про
все, що Бог зробив з
ними і як відкрив двері віри язичникам.
5 Але деякі віруючі, які перед наверненням належали до фарисеїв, встали і сказали: «Треба обрізувати їх та
наказати їм, щоб зберігали Закон Мойсеїв».
6 Апостоли та пресвітери зібралися, щоб розглянути цю справу.
7 Після тривалого обговорення, Петро встав і сказав їм: «Мужі-браття, ви знаєте, що від днів перших Бог
вибрав мене між нами, щоб через мої уста язичники почули слово Євангелії і увірували.
8 І Серцевідець Бог засвідчив їм, давши їм Духа Святого, як і нам;
9 і не поклав ніякої різниці між нами і ними, очистивши серця їхні вірою.
10 Отож, чого тепер спокутуєте Бога, щоб покласти ярмо на шию учням, яке ні батьки наші, ні ми не змогли
понести?
11 Але ми віримо, що спасемося благодаттю Господа Ісуса так само, як і вони».
12 І все зібрання замовкло; і слухали Варнаву та Павла, які розповідали про знамення і чудеса, зроблені
Богом між язичниками через них.
13 Коли ж вони замовкли, озвався Яків, кажучи: «Мужі-браття, послухайте мене.
14 Симон розповів, як перше Бог зглянувся на язичників, щоб вибрати з них людей для себе.
15 І з цим згідні слова пророків, як і написано:
16 'Після цього Я знов вернуся і відбудую занепаду скінію Давида, і відбудую знову руїни її, і наново поставлю
її,
17 щоб шукали Господа інші люди, і всі народи, серед яких звіститься ім'я Моє, говорить Господь, Який
чинить все це.
18 Відомі Богові від віку всі діла Його'.
19 Тому я думаю, що не треба утрудняти язичників, які навертаються до Бога,
20 але написати їм, щоб вони утримувалися від оскверненого ідолами, від блуду, від задушеного та крові.
21. Бо ж закон Мойсеїв з давніх давен в кожному місті проповідується і читається по синагогах кожної суботи».
22 Тоді апостоли і пресвітери з усією церквою постановили вибрати із свого середовища мужів і послати їх в
Антіохію з Павлом і Варнавою, а саме: Іуду, званого Варсавою, і Силу, провідних мужів
між братами,
23 написавши і вручивши їм таке: «Апостоли і пресвітери, і брати, — братам з язичників в Антіохії, Сірії і Кілікії:
радуватися!
24 Так як ми чули, що деякі, що вийшли від нас, збентежили вас своїми словами і захитали душі ваші, кажучи,
що ви мусите обрізуватись і дотримувати Закон, чого ми їм не доручали,
25 то ми, зібравшись, однодушно розсудили послати до вас вибраних мужів, з улюбленими нашими
Варнавою і Павлом,
26 людьми, які душі свої віддали за ім'я Господа нашого Ісуса Христа.
27 Отже, ми послали Іуду та Силу, які пояснять вам те саме і словами.
28 Бо бажано Духу Святому і нам не накладати на вас ніякого тягаря, крім цього необхідного:
29 утримуватися від ідоложертівного, від крові, і задушенини та від блуду. Додержуючись цього, зробите
добре. Будьте здорові!»
30 Посланці ж прийшли в Антіохію і, зібравши народ, вручили листа.
31 Вони ж, прочитавши, зраділи повчанню.
32 А Іуда і Сила, бувши самі пророками, підбадьорювали братів щедрими словами і зміцнювали їх.
33 Пробувши там якийсь час, вони були відпущені братами з миром до апостолів.
34 Але Сила захотів залишитися там, а Іуда повернувся до Єрусалима.
35 Павло з Варнавою залишилися в Антіохї, навчали та благовістили Слово Господнє разом з багатьма
іншими.
36 По кількох днях Павло сказав Варнаві: «Ходімо знов і відвідаємо наших братів у кожному місті, де ми
звіщали Слово Господнє, як вони живуть.
37 Варнава хотів узяти з собою Іоанна, званого Марком.
38 Але Павло вважав краще не брати з собою того, хто відлучився від них у Памфілії і не пішов з ними на діло,
на яке їх послали.
39 І виникла незгода, й розлучились вони між собою; Варнава взяв Марка з собою і відплив до Кіпру.
40 А Павло вибрав Силу і пішов, будучи доручений братами благодаті Божій.
41 І переходив через Сірію і Кілікію, зміцнюючи церкви.
Дiї 16
1 І прийшов він в Дервію і Лістру. А був там один учень, на ім'я Тимофій, якого мати була іудеянка, що
увірувала, а батько геллін.
2 Про нього добре свідчили брати, які були в Лістрі та Іконії.
3 Павло захотів взяти його з собою; і, взявши, обрізав його заради іудеїв, які були в тих місцях, бо всі знали,
що батько його Геллін.
4 Проходячи по містах, вони передавали вірним додержуватися постанов, які ухвалили апостоли і пресвітери
в Єрусалимі.
5 А церкви зміцнювалися у вірі і зростали числом щодня.
6 А коли вони пройшли Фригію і Галатію, Дух Святий не звелів їм проповідувати слово в Асії.
7 Дійшовши ж до Місії, поривалися йти у Віфінію, але Дух не допустив їх.
8 І проминувши Місію, вони прийшли в Троаду.
9 І було Павлові вночі видіння: якийсь чоловік з Македонії стояв перед ним і благав його, кажучи: «Прийди в
Македонію і допоможи нам».
10 Після цього видіння, ми вирішили іти в Македонію, зрозумівши, що це Господь кличе нас благовістити їм.
11 Тож відпливши з Троади, ми прибули в Самофракію, а другого дня в Неаполь,
12 а звідти в Филипи: це перше місто в тій частині Македонії; і ми пробули в цьому місті кілька днів.
13 А в суботній день ми вийшли за місто над річку, де за звичаєм, було місце молитви; і сівши, розмовляли з
зібраними там жінками.
14 І одна жінка, на ім'я Лідія, що торгувала кармазином, з міста Тіятір, яка шанувала Бога, слухала нас, а
Господь відкрив їй серце слухати уважно те, що говорив Павло.
15 І коли вона охрестилась і родина її, то просила нас, кажучи: «Якщо ви признали мене вірною Господеві, то
зайдіть в дім мій і живіть у мене». І переконала нас.
16 Сталося ж, як ми йшли на місце молитви, нас зустріла одна служниця, що мала духа віщунського, і
ворожбитством давала великий прибуток господарям своїм.

17 Вона, йдучи слідом за Павлом і за нами, кричала, кажучи: «Ці люди — раби Всевишнього Бога, які
звіщають вам дорогу спасіння!»
18 І це вона робила багато днів. Тоді Павло обурився і, обернувшись, сказав духові: «Наказую тобі в ім'я Ісуса
Христа, — вийди з неї!» І в ту ж мить дух вийшов.
19 Коли господарі її побачили, що надія на їх прибуток пропала, схопили Павла і Силу і потягли їх на майдан
до старійшин.
20 І коли привели їх до старійшин, то сказали: «Ці люди, іудеї, бунтують наше місто,
21 і навчають звичаїв, які не годиться нам, римлянам, приймати, ані виконувати».
22 Народ же повстав проти них, а начальники здерли одяг з них і наказали бити їх різками.
23 І, завдавши їм багато ударів, вкинули їх у в'язницю, наказавши в'язничному сторожеві пильно стерегти їх.
24 Він же, одержавши такий наказ, вкинув їх у внутрішню в'язницю, а ноги їх забив у колоду.
25 Опівночі Павло і Сила молились і співали хвалу Богові, а в'язні слухали їх.
26 Раптом стався великий землетрус, так що основа в'язниці захиталась, повідчинялись всі двері в'язничні, і
кайдани з усіх поспадали.
27 А коли в'язничний сторож прокинувся від сну і побачив, що двері в'язниці відчинені, то вихопив меч і хотів
убити себе, бо думав, що в'язні повтікали.
28 Але Павло скрикнув сильним голосом, кажучи: «Не роби собі ніякого зла, бо ми всі тут!»
29 А він, попросивши світла, вбіг і в тремтінні припав до Павла і Сили;
30 і вивів їх звідти і сказав: «Добродії, що робити мені, щоб спастися?»
31 Вони ж сказали: «Віруй у Господа Ісуса Христа, і спасешся ти і дім твій!»
32 І проповідували йому слово Господнє, і всім, хто був у домі його.
33 В'язничний сторож узяв їх тієї ж години ночі, обмив їхні рани і негайно охрестився він сам і всі домашні його.
34 І привів їх у дім свій, запропонував їм їжу, і дуже радів з усім домом своїм, що увірував у Бога.
35 Коли ж настав день, то начальники прислали слуг сказати: «Відпусти тих людей».
36 В'язничний сторож сказав це Павлові: «Начальники прислали, щоб відпустити вас. Отже, виходьте і йдіть
собі з миром!»
37 Але Павло сказав їм: «Нас, римських громадян, без суду прилюдно били і вкинули у в'язницю, а тепер
таємно випускаєте нас? Ні! Нехай самі прийдуть і виведуть нас!»
38 І слуги донесли ці слова начальникам, а ті налякалися, коли почули, що вони римляни;
39 і прийшли, і перепросили їх та, вивівши, благали йти з міста.
40 Вийшовши з в'язниці, Павло і Сила повернулися до Лідії, і побачившись з братами, повчали їх та й пішли.
Дiї 17
1 Перейшовши Амфіполь і Аполлонію, вони прийшли до Солуня, де була іудейська синагога.
2 Павло, за звичаєм своїм, пішов до них і три суботи навчав їх з Писання,
3 відкриваючи і вияснюючи, що належало Христу постраждати і воскреснути з мертвих, і що «Цей Ісус, Якого я
вам проповідую, є Христос!»
4 І декотрі з них увірували і приєднались до Павла і Сили, як із побожних гелленів велике число, так і чимало із
знатних жінок.
5 А іудеї, які не увірували, запалившись заздрістю і назбиравши деяких злих людей на майдані, зібрались
юрбою та й бунтували місто; і напали на дім Ясона та й намагалися вивести їх до народу.
6 І не знайшовши їх, потягли Ясона і декотрих братів до міських начальників, викрикуючи: «Ці світ
збаламутили, вони прийшли і сюди,
7 а Ясон прийняв їх; і всі вони діють проти наказів кесаря, кажучи, що є інший цар, Ісус!»
8 Народ і начальники міста, які слухали це, стривожилися.
9 Та отримавши запевнення від Ясона й інших, відпустили їх.
10 І брати негайно вночі відіслали Павла і Силу у Верію.
Прийшовши туди, вони увійшли в синагогу Іудейську.
11 Вірійці були розсудливіші солунян: вони прийняли слово зі щирістю, досліджуючи Писання щоденно, чи
точно це так.
12 І багато з них увірувало; також чимало з геллінських поважних жінок і багато чоловіків.
13 Та коли солунянські іудеї довідалися, що Слово Боже було проповідуване Павлом у Верії, то прийшли і
туди, і там підбурювали та бунтували народ.
14 Тоді брати негайно відпустили Павла, який ішов немов би до моря, а Сила і Тимофій залишилися там.
15 А ті, що супроводжували Павла, провели його аж до Афін. А самі вернулись до Верії з проханням до Сили і
Тимофія, щоб вони негайно прибули до нього.
16 Чекаючи їх в Афінах, Павло обурився, побачивши це місто повне ідолів.
17 І розмовляв він у синагозі з іудеями і тими, які шанують Бога і кого він зустрічав щоденно на майдані.
18 Дехто з філософів епікурейців та стоїків сперечався з ним; і одні говорили: «Що хоче сказати цей
пустомов?» А інші: «Здається, що він проповідує чужих богів». Бо він звіщав їм про Ісуса і воскресіння.
19 І, взявши його, привели в ареопаг та й сказали: «Чи можемо знати, що це за нове вчення, яке ти
проповідуєш?
20 Бо щось дивовижне вкладаєш ти в наші вуха. Тому хочемо знати, що це таке?»
21 Афіняни ж та захожі чужинці ні в чому так охоче не проводили час, як говорити або слухати про щось нове.
22 А Павло став посередині ареопагу і сказав: «Мужі-афіняни, зі всього я бачу, що ви є особливо побожні!
23 Так, проходячи і оглядаючи святині ваші, я знайшов і жертовник, на якому написано: 'Невідомому Богові'.
Саме Цього, Котрого ви, не знаючи шануєте, Того я проповідую вам.
24 Бог, Який створив світ і все, що в ньому; будучи Господом неба і землі, Він живе не в храмах рукотворних;
25 і не вимагає служіння рук людських, ніби в чомусь маючи потребу, тому що Сам дає всьому життя і
дихання і все.
26 З однієї крові Він створив весь рід людський для життя по всій
землі, призначивши їм наперед часи і межі їхнього проживання.
27 Щоб вони шукали Бога чи не відчують Його і не знайдуть, хоч Він недалеко від кожного з нас;
28 бо Ним ми живемо, рухаємось і існуємо, як і деякі з ваших поетів казали: 'Ми Його і рід'.
29 Отож, бувши родом Божим, ми не повинні думати, що Божество подібне до золота, або срібла, або
каменя, що приймає образ від мистецтва та домисла людського.
30 Та залишаючи часи невідання, Бог тепер наказує всім людям всюди покаятися;
31 бо Він призначив день, в який буде судити увесь світ справедливо, через Мужа, Якого наперед призначив,
давши всім запевнення, воскресивши Його з мертвих».
32 Як почули вони про воскресіння мертвих, то одні стали насміхатися, а інші казали: «Послухаєм тебе про
це іншим разом!»
33 І так Павло вийшов від них.
34 А деякі мужі пристали до нього й увірували; серед них був Діонісій, Ареопагіт, і жінка, на ім'я Дамара, та
інші з ними.
Дiї 18
1 Після цього Павло, залишивши Афіни, прийшов у Корінф.
2 І знайшов одного іудея, на ім'я Акілу, родом з Понту, який прибув недавно з Італії, з жінкою своєю
Пріскіллою, тому що Клавдій наказав усім євреям покинути Рим. І прийшов до них.
3 І, за однорідністю ремесла, залишився у них і працював; а ремеслом їхнім було робити намети.
4 А щосуботи говорив у синагозі, переконуючи іудеїв і гелленів.
5 Коли ж Сила і Тимофій прийшли з Македонії, Павло, спонукуваний Духом, свідчив іудеям, що Ісус є Христос.
6 Як вони противились та богозневажали, він обтрусив одежу свою і сказав їм: «Кров ваша — на голови ваші!
Я чистий! Віднині іду до язичників!»
7 І пішов звідти, і прийшов до одного, на ім'я Іуста, який шанував Бога, дім якого був біля синагоги.
8 А Крисп, начальник синагоги, увірував у Господа з усім домом своїм. І багато корінфян, почувши, увірували і
охрестилися.
9 А Господь сказав Павлові в нічнім видінні: «Не бійся, але говори і не мовчи;
10 Я з тобою, і ніхто не вчинить тобі зла, тому що в Мене багато людей у місті цьому».
11 І він зостався там рік і шість місяців, навчаючи їх Слова Божого.
12 А коли Галліон був проконсулом в Ахаії, іудеї однодушно повстали проти Павла і привели його до суду,
13 кажучи: «Він наставляє людей шанувати Бога не за Законом».
14 Коли ж Павло хотів говорити, Галліон сказав іудеям: «Іудеї, коли б сталася яка кривда або злий вчинок, то
я вислухав би вас справедливо,
15 але, коли йде суперечка про вчення, імена та про Закон ваш, то розберіться самі, — я суддею цього бути
не хочу».
16 І вигнав їх із суду.
17 Тоді всі схопили Сосфена, начальника синагоги, і били його перед судом. Галліон же зовсім не турбувався
про те.
18 Павло, пробувши ще чимало днів, попрощався з братами і відплив у Сірію, а з ним Пріскілла і Акіла; і
обстригши голову в Кенхреях, згідно обітниці.
19 Прибувши в Ефес, залишив їх там, а сам пішов у синагогу переконувати Іудеїв.
20 Коли ж вони просили його залишатися з ними довше, він не погодився.
21 І попрощався з ними, кажучи: «Мені неодмінно треба провести в Єрусалимі свято, що наближається. До
вас же повернуся знов, коли буде воля Божа». І відплив з Ефесу.
22 А прибувши в Кесарію, він прийшов і привітав церкву, а потім відправився в Антіохію.
23 І пробувши там деякий час, вийшов і переходив з місця на місце по всій Галатії і Фрігії, зміцнюючи всіх
учнів.
24 Один іудей, на ім'я Аполлос, родом з Олександрії, красномовний і знавець Писання, прийшов в Ефес.
25 Він був наставлений в початках на шлях Господній і, палаючи духом, говорив та навчав правильно про
Господа, знаючи тільки хрещення Іоаннове.
26 Він почав сміливо промовляти в синагозі. Але коли Акіла і Пріскілла почули його, то прийняли його до себе
і розповіли йому
докладніше про дорогу Господню.
27 А коли він виявив бажання йти в Ахаію, то брати написали тамошнім учням, щоб вони прийняли його. І,
прийшовши туди, багато допомагав благодаттю тим, хто увірував.
28 Бо він сильно переконував іудеїв прилюдно, доводячи з Писання, що Ісус є Христос.
Дiї 19
1 Під час перебування Аполлоса в Корінфі, Павло, пройшовши через верхні країни, прийшов в Ефес і,
знайшовши там деяких учнів,
2 спитав їх: «Чи ви прийняли Духа Святого, як увірували?» А ті відповіли йому: «Ми навіть і не чули про Духа
Святого!»
3 А він спитав: «У що ж ви хрестилися?» Вони відповіли: «В Іоаннове хрещення».
4 А Павло сказав: «Іоанн хрестив хрещенням покаяння, кажучи людям, щоб вірили в Грядучого після нього,
тобто в Ісуса».
5 Почувши це, вони охрестились в ім'я Господа Ісуса.
6 Коли ж Павло поклав руки на них, Дух Святий зійшов на них, і вони заговорили мовами і пророкували.
7 А було їх усіх біля дванадцяти чоловік.
8 Увійшовши в синагогу, Павло відважно проповідував три місяці, говорячи та переконуючи про Царство Боже.
9 Коли ж деякі розлютилися і не вірили, принародно злословлячи дорогу Господню, то він залишив їх. І,
відділивши учнів, він навчав щоденно в школі одного Тирана.
10 Це продовжувалось майже два роки, так що всі мешканці Асії чули слово про Господа Ісуса, іудеї і гелліни.
11 І Бог творив немало чудес руками Павла.
12 Так що на хворих клали хустки і пояси з тіла його, і вони зцілялися від хвороби, а нечисті духи виходили з
них.
13 Навіть деякі з мандрівних іудейських ворожбитів почали закликати ім'ям Господа Ісуса тих, що мали
нечистих духів, кажучи: «Закликаємо вас Ісусом, Якого Павло проповідує!»
14 Це робили сім синів якогось Скеви, іудейського первосвященика.
15 Та злий дух відповів їм, кажучи: «Ісуса я знаю, і Павло мені
відомий, а ви хто такі?»
16 І чоловік, в якому був злий дух, накинувся на них, так що вони втекли з того дому голі і поранені.
17 Це стало відоме всім іудеям і гелленам, які жили в Ефесі; і страх напав на всіх них, а ім'я Господа Ісуса
звеличалося.
18 Багато з тих, що увірували, приходили, визнаючи і відкриваючи діла свої.
19 А багато з тих, що займалися чарами, позносили книги і спалили перед усіма; і підраховано ціну їх і
виявилося їх на п'ятдесят тисяч драхм.
20 Так могутньо росло та укріплялося Слово Господнє.
21 Коли ж це скінчилося, Павло задумав, пройшовши Македонію і Ахаію, йти до Єрусалиму, сказавши: «Як
побуду там, то мушу побачити і Рим».
22 І послав у Македонію двох з тих, що служили йому, Тимофія і Ераста, а сам залишився в Асії на деякий час.
23 У той час стався чималий заколот проти дороги Господньої.
24 Бо один золотар, на ім'я Дмитро, який робив срібні храми Артеміди і давав чималий заробіток ремісникам,
25 яких він зібрав, разом з іншими подібними працівниками, і сказав: «Мужі, ви знаєте, що з цього ремесла ми
маємо наш добробут;
26 проте ви бачите і чуєте, що не тільки в Ефесі, але майже по всій Асії, цей Павло переконав і відвернув
багато народу, кажучи, що то не боги, які зроблені людськими руками.
27 Це загрожує нам тим, що не тільки наше ремесло прийде в занепад, але й храм великої богині Артеміди
зневажиться, і буде позбавлена величі та, яку шанує вся Асія і цілий світ».
28 Вислухавши це і сповнившись люттю, почали кричати, кажучи: «Велика є Артеміда Ефеська!»
29 І все місто наповнилось заколотом; і всі вони кинулися до театру, схопивши Гая і Арістарха, македонян,
супутників Павлових.
30 Коли ж Павло хотів появитися перед народом, то учні не пустили його.
31 Також деякі з асійських начальників, бувши його приятелями, послали до нього і просили не з'являтися на
видовищі.
32 А тим часом одні кричали одне, а інші — друге, бо зборище було
бурхливе, а більшість навіть не знала, для чого вони зібралися.
33 І взяли з народу Олександра, бо іудеї висунули його наперед. Подавши знак рукою, Олександр хотів
говорити до народу.
34 Довідавшись, що він іудей, всі в один голос, близько двох годин, кричали: «Велика є Артеміда Ефеська!»
35 Охоронець порядку, втихомиривши народ, сказав: «Мужі ефеські! Який чоловік не знає, що місто Ефес —
служитель великої богині Артеміди і Діопета?
36 Якщо цього не можна заперечувати, то вам треба бути спокійними і не робити нічого необачно.
37 Ви привели цих людей, які ні храму не обікрали, ані не зневажили нашої богині.
38 Якщо ж Дмитро і ремісники його мають скаргу на когось, то є суди і є проконсули; нехай оскаржують один
одного;
39 але коли ви домагаєтесь чогось іншого, то це вирішиться на законних зборах.
40 Бо нам грозить небезпека, бути звинуваченими за сьогоднішнє заворушення; оскільки нема ніякої
причини, якою ми могли б виправдати це зборище».
41 І, сказавши це, він розпустив збори.
Дiї 20
1 Коли ж заколот стих, Павло покликав учнів, і давши їм наставлення та попрощавшись з ними, вийшов і пішов
у Македонію.
2 Перейшовши ті місця, та підбадьоривши щедрими настановами, прийшов до Геллади.
3 Там він пробув там три місяці. Коли він мав відпливти в Сірію, то іудеї вчинили змову проти нього, і тому він
вирішив вертатись через Македонію.
4 Разом з ним пішов Сопатер, син Пірра, з Верії, Арістарх і Секунд з Солуня, Гай з Дербії і Тимофій, та Тихик і
Трохим з Асії.
5 Вони пішли наперед і очікували нас у Троаді.
6 Ми ж відпливли після днів Опрісноків з Филип і днів за п'ять прибули в Троаду, де провели сім днів.
7 А першого дня в тижні, коли учні зібралися для ламання хліба, Павло, маючи намір ранком наступного дня
вирушити в дорогу, промовляв до них і продовжив слово до півночі.
8 У горниці, де ми зібрались, було багато світильників.
9 І там сидів на вікні один юнак, на ім'я Євтих, і обгорнув його глибокий сон, бо Павло говорив довго, і він
сонний похилився і впав додолу з третього поверху, — і підняли його мертвим.
10 А Павло, зійшовши, припав до нього і, обнявши його, сказав: «Не тривожтесь, бо душа його в ньому!»
11 І, вернувшись, він переломив хліб і спожив, і бесідував з ними ще довго, аж до світанку, потім пішов у
дорогу.
12 А юнака привели живого, і втішились безмірно.
13 А ми пішли наперед до корабля та попливли в Асс, щоб звідти взяти Павла, бо він так звелів, сам бажаючи
йти пішки.
14 Коли ж він зустрівся з нами в Ассі, ми взяли його і прибули в Мітілену.
15 І відпливши звідти, ми наступного дня зупинилися напроти Хіосу, а другого припливли до Самосу, і
побувши в Трогілії, наступного дня прибули до Міліту.
16 Павло рішив минути Ефес, щоб не забаритись в Асії, а поспішав, якщо було б можливо, щоб бути в
Єрусалимі в день П'ятидесятниці.
17 З Міліту він послав в Ефес і прикликав пресвітерів церкви.
18 І коли вони прийшли до нього, він сказав їм: «Ви знаєте, що я з першого дня, як прийшов в Асію, весь час
перебував з вами,
19 служачи Господеві з усією покорою і рясними слізьми серед спокус, які я зазнав через підступи Іудеїв;
20 і що я не пропустив нічого корисного для вас, а навчав вас прилюдно і по домах,
21 проповідуючи іудеям і гелленам покаяння перед Богом та віру в нашого Господа Ісуса Христа.
22 І ось нині, побуджений Духом, іду в Єрусалим, не знаючи, що зустріне мене там;
23 тільки Дух Святий свідчить в кожному місті, кажучи, що кайдани та муки чекають мене.
24 Але я ні про що не турбуюсь і своє життя не вважаю для себе цінним, аби тільки з радістю закінчити
дорогу свою і служіння, яке я прийняв від Господа Ісуса, проповідувати Євангеліє благодаті Божої.
25 І ось я знаю тепер, що всі ви, між якими я ходив і проповідував Царство Боже, більше не побачите мене.
26 Тому свідчу вам сьогодні, що я чистий від крові всіх,
27 бо я не ухилявся сповіщати вам усю волю Божу.
28 Пильнуйте себе і всю отару, над якою Дух Святий поставив вас єпископами пасти Церкву Господа і Бога,
яку Він придбав Своєю кров'ю.
29 Бо я знаю, що по моїм відході, увійдуть між вас вовки люті, які отари щадити не будуть,
30 І навіть серед вас самих повстануть люди, які будуть говорити неправдиве, щоб повести учнів за собою.
31 Тому пильнуйте, пам'ятаючи, що я три роки безперестанку, день і ніч, навчав вас зі слізьми.
32 А тепер, брати, я передаю вас Богові і слову благодаті Його, Який має силу будувати більше та дати вам
спадщину між усіма освяченими.
33 Ні срібла, ні золота, ні одежі я не домагався ні від кого.
34 Ви самі знаєте, що ці мої руки послужили потребам моїм та тих, хто був зі мною.
35 У всьому я показав вам, що так працюючи, ви можете подати поміч слабим та пам'ятати слова Господа
Ісуса, які Він Сам сказав: 'Блаженніше давати, ніж брати!'»
36 Сказавши це, він упав на коліна і помолився з ними всіма.
37 І знявсь серед них плач великий, і припадали вони на шию Павлові, і цілували його;
38 сумуючи найбільше з-за слова, яке він сказав, що вже більше не побачать обличчя його. І вони провели
його до корабля.
Дiї 21
1 Коли ми розлучилися з ними і відпливли, то негайно прибули в Кос, а на другий день в Родос, а звідти в
Патару.
2 І, знайшовши корабель, який плив у Фінікію, ми сіли і попливли.
3 Побачивши Кіпр, ми повернули на південь і попливли в Сірію та й причалили в Тирі, бо там корабель треба
було розвантажити.
4 І, знайшовши учнів, пробули там сім днів. Вони з натхнення Духа
говорили Павлові, щоб він не йшов до Єрусалиму.
5 І як дні перебування скінчилися, ми вийшли і пішли, а вони всі з жінками і дітьми проводжали нас аж за
місто; і, впавши на коліна на березі, ми помолилися.
6 Попрощавшись один з одним, ми сіли на корабель, а вони повернулись додому.
7 Ми продовжували нашу морську подорож і з Тиру прибули в Птолемаїду, де, привітавши братів, перебули з
ними один день.
8 Наступного дня ми вибрались в дорогу і прибули в Кесарію. І тут перебували в домі євангеліста Пилипа,
одного з сімох.
9 Він мав чотири дочки-дівиці, які пророкували.
10 І коли ми перебули там багато днів, прийшов з Іудеї один пророк, на ім'я Агав,
11 і, прийшовши до нас, узяв пояс Павлів, зв'язав собі руки і ноги і сказав: «Так говорить Дух Святий: отак іудеї
в Єрусалимі зв'яжуть того, чий є цей пояс, і видадуть його в руки язичників».
12 Коли ми почули це, то ми і тамошні почали просити, щоб не йшов в Єрусалим.
13 Тоді Павло відповів: «Що ви робите? Чого ви плачем своїм розриваєте серце моє? Бо я готовий не тільки
бути зв'язаним, але й померти в Єрусалимі за ім'я Господа Ісуса!»
14 Коли ми не змогли переконати його, то замовкли і сказали: «Нехай буде воля Господня!»
15 Після цих днів, приготувавшись, ми пішли в Єрусалим.
16 З нами пішли деякі учні з Кесарії і привели нас до одного Мнасона з Кіпру, давнього учня, в якого ми мали
зупинитися.
17 А коли ми прийшли в Єрусалим, брати привітно прийняли нас.
18 На другий день Павло прийшов з нами до Якова; прийшли і всі пресвітери.
19 Привітавши їх, він розповів їм докладно все, що Бог створив між язичниками через його служіння.
20 Як вони почули про це, то славили Бога і сказали йому: «Бачиш, брате, скільки тисяч іудеїв увірували, а
вони всі ревнителі закону.
21 І вони чули про тебе, що ти навчаєш усіх іудеїв, які живуть поміж язичниками, відступництву від Мойсея,
говорячи, щоб вони не обрізували дітей та не тримались звичаїв.
22 Що ж тепер? Люди зберуться напевно, бо почують, що ти прийшов.
23 Зроби тоді те, що ми тобі кажемо: є в нас чотири чоловіки, які зв'язані обітницею.
24 Візьми їх і очисться з ними, і прийми на себе витрати на жертву за них, щоб остригли собі голови; і всі
дізнаються, що неправда про тебе їм сказана, та що сам ти продовжуєш триматися Закону.
25 А відносно язичників, які увірували, ми писали, розсудивши, щоб вони нічого такого не дотримувалися, а
лише берегли себе від ідоложертовного, від крові, від удавленими та від блуду».
26 Тоді Павло взяв мужів, і очистився з ними, і наступного дня ввійшов у храм, і звістив про виконання днів
очищення, аж до принесення жертви за кожного з них.
27 А коли ж кінчалися сім днів, тоді іудеї з Асії, побачивши його в храмі, підбурили весь народ і, схопивши його,
28 кричали: «Мужі ізраїльські, допоможіть! Цей чоловік навчає всіх і всюди проти народу, Закону і проти цього
місця! Крім того, він увів греків у храм і осквернив це святе місце!»
29 Бо вони перед тим бачили з ним у місті Трохима, ефесянина, і думали про нього, що Павло ввів його в
храм.
30 І все місто зворушилося, і зібрався народ; і, схопивши Павла, витягли його з храму, а двері негайно
зачинили.
31 І коли вони хотіли вбити його, то звістка дійшла до тисячоначальника полку, що весь Єрусалим
збунтувався.
32 І зараз же він взяв воїнів і сотників і подався до них. А вони, побачивши тисячоначальника і воїнів,
перестали бити Павла.
33 Тоді тисячоначальник підійшов, узяв його і звелів закувати його двома ланцюгами. Тоді запитав, хто він і
що зробив?
34 А між народом одні кричали одне, а інші — друге; і коли він нічого певного не міг довідатися через заколот,
то звелів вести його до фортеці.
35 А коли Павло дійшов до сходів, то воїни змушені були нести його з-за шаленості натовпу людського.
36 Багато народу йшло слідом і кричали: «Смерть йому!»
37 Входячи до фортеці, Павло звернувся до начальника: «Чи можна мені щось сказати?» А той сказав: «Ти
говориш по-грецьки?
38 Чи не той ти єгиптянин, який перед цими днями зчинив бунт і вивів у пустиню чотири тисячі розбійників?»
39 Але Павло сказав: «Я іудей з Тарсу в Кілікії, громадянин відомого міста; прошу тебе, дозволь мені говорити
до народу».
40 Коли ж той дозволив, Павло став на сходах і дав знак рукою народові. І, як настала тиша, він почав
говорити єврейською мовою, кажучи:
Дiї 22
1 «Мужі-браття і батьки! Вислухайте тепер моє оправдання перед вами!»
2 Як почули, що він говорить до них єврейською мовою, вони ще більше притихли.
3 А він сказав: «Я — іудей, народився в Тарсі, в Кілікії, вихований у цьому місті, в Єрусалимі, біля ніг
Гамаліїла, докладно навчений Закону батьків, ревнитель по Бозі, як і всі ви сьогодні.
4 І я переслідував послідовників цього вчення аж до їхньої смерті, в'яжучи і вкидаючи у в'язницю чоловіків і
жінок.
5 Також і первосвященик засвідчить про мене і всі старійшини, від яких я отримав листи до братів і йшов у
Дамаск, щоб тамошніх людей зв'язати й привести до Єрусалиму на кару.
6 І сталося, як я був у дорозі і наближався до Дамаску, десь коло полудня, раптом осяяло мене велике світло
з неба.
7 Я впав на землю і почув голос, який говорив мені: 'Савле, Савле, чому ти переслідуєш мене?'
8 Я запитав: 'Хто Ти, Господи?' А Він сказав мені: 'Я Ісус з Назарету, якого ти переслідуєш'.
9 Ті, що були зі мною, бачили світло, але не чули голосу, який говорив мені, і налякалися.
10 І я спитав: 'Господи, що я маю робити?' А Господь відповів мені: 'Встань і йди в Дамаск; там буде сказано
тобі все, що призначено тобі робити'.
11 І коли я від яскравості світла осліп, то ті, що були зі мною, повели мене за руку, і я прийшов у Дамаск.
12 А один муж Ананій, у Законі побожний і вельми шанований усіма іудеями Дамаску,
13 прийшов до мене і, ставши поруч мене, сказав мені: 'Брате Савле, прозри!' І в ту ж хвилину я побачив його.
14 А він сказав: 'Бог батьків наших вибрав тебе, щоб ти пізнав волю Його, і щоб бачив Праведника і почув
голос з уст Його.
15 Бо ти будеш свідком про Нього усім людям, розказувати про те, що ти бачив і чув.
16 А тепер чого гаєшся? Встань, охрестись і обмий гріхи твої, призвавши Ім'я Господа Ісуса'.
17 І сталося, коли повернувся я в Єрусалим і молився в храмі, не томлячи себе,
18 я побачив Його, а Він сказав мені: 'Поспіши і вийди скоріш з Єрусалиму, тому що тут не приймуть твого
свідчення про Мене!'
19 А я сказав: 'Господи, вони знають, що я ув'язнював і бив у кожній синагозі тих, що вірували в Тебе.
20 А коли кров Стефана, свідка Твого, проливалась, я також стояв та одобрював убивство його, та стеріг
одежу вбивців його'.
21 І Він сказав мені: 'Іди, бо Я пошлю тебе далеко до язичників'».
22 І вони слухали аж до цього слова; і піднесли свій голос, кричачи: «Геть такого з землі; не належить жити
йому!»
23 Тим часом, коли вони кричали і кидали одежу і порох в повітря,
24 тисячоначальник звелів відвести його в фортецю і наказав бичувати його, щоб дізнатися, чого вони так на
нього кричали.
25 І коли вони прив'язали його ремінням, щоб тілесно покарати, Павло сказав сотникові, який стояв тут: «Чи
законно вам бичувати громадянина римського, і без суду?»
26 Почувши це, сотник пішов до тисячоначальника і сповістив, кажучи: «Дивись, що ти хочеш робити? Цей
чоловік римський громадянин».
27 Тоді тисячоначальник підійшов і сказав йому: «Скажи мені, ти римський громадянин?» Він сказав: «Так!»
28 А тисячоначальник сказав: «За велику суму набув я це громадянство». Павло ж сказав: «А я родився в
нім».
29 І негайно відступили від нього ті, що мали катувати його, а тисячоначальник, дізнавшись, що він римський
громадянин, злякався, що зв'язав його.





30 А наступного дня, бажаючи взнати точніше, за що іудеї звинувачують Павла, звільнив його з кайданів, і
звелів зібратися первосвященикам і всьому синедріону і, вивівши Павла, поставив його перед ними.
Дiї 23
1 А Павло, зосередивши зір на синедріон, сказав: «Мужі-браття! Я всією доброю совістю жив перед Богом до
цього дня.
2 Але первосвященик Ананій звелів тим, що стояли біля нього, бити його по устах.
3 Тоді Павло сказав йому: «Бог буде бити тебе, стіно побілена! Ти сидиш, щоб судити по Закону, а проти
Закону наказуєш мене бити».
4 А ті, що стояли тут, сказали: «Ображаєш ти Божого первосвященика?»
5 А Павло сказав: «Я не знав, брати, що він первосвященик, бо написано: 'Не злослов правителя народу
твого'».
6 Павло, зрозумівши, що тут одна частина саддукеї, а друга — фарисеї, викрикнув у синедріоні: «Мужі-браття!
Я фарисей, син фарисея; за надію воскресіння з мертвих мене судять!»
7 І коли він це сказав, виникла незгода між саддукеями та фарисеями, і збори розділилися.
8 Бо саддукеї говорять, що нема ні воскресіння, ні ангелів, ні духа, а фарисеї визнають і те і друге.
9 І зчинився великий галас. А книжники з фарисейської сторони встали і сперечалися, кажучи: «Ми не
знайшли нічого лихого в чоловікові цьому. А коли дух чи ангел говорив йому, то не будемо противитись
Богові».
10 А коли розлад збільшувався, то тисячоначальник, боячись, щоб Павла не роздерли, наказав воїнам зійти і
взяти його від них і відвести в фортецю.
11 Наступної ночі Господь став перед ним і сказав: «Дерзай, Павле! Так як ти свідчив про Мене в Єрусалимі,
так належить тобі свідчити і в Римі».
12 Як настав день, деякі з іудеїв зібрались і дали клятву, що не будуть ні їсти, ні пити, поки не вб'ють Павла.
13 А тих, що дали клятву, було більше сорока.
14 Вони прийшли до первосвящеників та старійшин і сказали: «Ми клятвою заприсяглися нічого не їсти, поки
не вб'ємо Павла.
15 Отже, нині ви з синедріоном передайте тисячоначальнику, щоб він вивів його до вас завтра, начебто ви
хочете докладніше довідатись про нього, а ми, перш ніж він наблизиться, готові вбити його».
16 Але ж Павлової сестри син почув про цю змову і пішов у фортецю, і повідомив Павла.
17 Павло ж покликав одного з сотників і сказав: «Проведи цього юнака до тисячоначальника, бо він має щось
сказати йому».
18 Він узяв його, привів до тисячоначальника і сказав: «Павло, в'язень, покликав мене до себе і просив
привести цього юнака до тебе, бо він має щось сказати тобі».
19 І тисячоначальник узяв його за руку, відвів набік і спитав: «Що ти маєш сказати мені?»
20 А він сказав: «Іудеї змовились просити тебе, щоб ти привів Павла завтра до синедріону, ніби хочуть
докладніше розпитати його;
21 ти ж не слухай їх, бо підстерігають його більше сорока чоловік, які поклялися не їсти і не пити, доки не
вб'ють його; і вони тепер готові, чекають твого розпорядження».
22 Тоді тисячоначальник відпустив юнака і сказав: «Нікому не кажи, що ти повідомив про це мене».
23 І, покликавши до себе двох сотників, сказав: «Приготуйте двісті воїнів, сімдесят вершників і двісті стрільців,
щоб о третій годині ночі йти до Кесарії.
24 Приготуйте також ослів, щоб посадити Павла і перепровадити його до намісника Фелікса».
25 І написав він листа такого змісту:
26 «Клавдій Лісій, вельмишановному намісникові Феліксові: радуватися!
27 Цього чоловіка, якого іудеї схопили і хотіли вбити, я, прийшовши з воїнами, врятував, довідавшись, що він
римський громадянин.
28 Бажаючи дізнатися про провину, за яку звинувачують його, привів його до їхнього синедріону;
29 і знайшов, що його звинувачують в спірних питаннях їхнього Закону, і що він не має ніякої провини, вартої
смерті або кайданів.
30 Тому коли донесли мені про змову проти цього чоловіка, я негайно відіслав його до тебе і розпорядився,
щоб обвинувачі
говорили проти нього перед тобою. Будь здоров!»
31 Отже, воїни, як наказано їм, взяли Павла і повели вночі в Антипатриду.
32 Наступного дня, вершники продовжували йти з ним, а воїни повернулись до фортеці.
33 А ті, прийшовши в Кесарію і віддавши листа намісникові, поставили і Павла перед ним.
34 Коли намісник прочитав, то запитав, з якої він провінції, і довідавшись, що з Кілікії, сказав:
35 «Я вислухаю тебе, як прийдуть твої обвинувачі». І звелів стерегти його в Преторії Ірода.

Дiї 24

1 Через п'ять днів прийшов первосвященик Ананій зі старійшинами і якимсь ритором Тертулом, що перед
намісником скаржилися на Павла.
2 І коли покликали його, Тертул почав звинувачувати, кажучи: «Через тебе тривалий мир ми маємо, і для
нашого народу добрі зроблені реформи завдяки дбайливості твоєї, —
3 ми визнаємо це завжди і на кожному місці з подякою, вельми шановний Феліксе.
4 Та щоб не довго турбувати тебе, я благаю тебе, вислухай нас коротко з властивою тобі поблажливістю.
5 Ми переконалися, що цей чоловік є порушник спокою і збудник заколотів між усіма іудеями по всьому світу, і
що він провідник Назорейської єресі.
6 Він навіть відважився осквернити храм, та ми схопили його і хотіли судити згідно нашого Закону,
7 але начальник Лісій прийшов і з великою силою взяв його з рук наших і послав до тебе,
8 звелівши і нам, його обвинувачам, іти до тебе. Розпитавши, ти сам можеш дізнатися від нього, в чому його
звинувачуємо».
9 І іудеї також підтвердили, кажучи, що це так.
10 Коли намісник дав йому знак говорити, Павло відповів: «Так як я знаю, що ти багато років суддя над цим
народом, тому буду сміливіше захищатися.
11 Ти можеш довідатися, що не більше дванадцяти днів, як я прийшов поклонитися до Єрусалиму;
12 і що ні в храмі вони не знайшли мене, щоб я сперечався з ким-небудь або робив заколот в народі, ні в
синагогах, ні в місті.
13 І не можуть довести того, в чому тепер звинувачують мене.
14 Однак признаюся тобі, що згідно вчення, яке вони називають єрессю, я дійсно служу Богові отців і вірую
всьому, що написано в Законі і пророках.
15 І я маю надію на Бога, що буде воскресіння мертвих, праведних і неправедних, чого вони й самі
сподіваються.
16 Тому я пильно дбаю про те, щоб завжди мати чисту совість перед Богом і людьми.
17 І по багатьох роках, я прийшов доставити моєму народові милостиню і приношення;
18 при цьому деякі іудеї з Асії знайшли мене очищеного в храмі, без натовпу й без колотнечі.
19 Їм-бо ж самим належало стати перед тобою і звинувачувати мене, коли мають щось проти мене.
20 Або нехай самі оці скажуть, яку неправду знайшли вони в мені, коли я стояв перед синедріоном;
21 хіба що тільки одне те слово, яке голосно промовив я, стоячи між ними: 'За вчення про воскресіння
мертвих, ви мене судите сьогодні'».
22 Вислухавши це, Фелікс відклав справу їхню, кажучи: «Коли тисячоначальник Лісій прибуде, я докладніше
дізнаюсь про це вчення».
23 А Павла наказав сотникові стерегти, але бути поблажливим і не забороняти нікому з близьких його
служити йому або приходити до нього.
24 Через кілька днів прийшов Фелікс з Друзіллою, дружиною своєю, яка була іудейкою, покликав Павла і
слухав його про віру в Ісуса Христа.
25 І коли він говорив їм про справедливість, стриманість і про майбутній суд, Фелікс пройнявся страхом і
сказав: «Тепер іди, а коли знайду час, покличу тебе».
26 Разом з тим, він сподівався, що Павло дасть йому гроші, щоб відпустити його, тому він часто прикликав
його і розмовляв з ним.
27 Коли минуло два роки, на місце Фелікса, посів Порцій Фест. А Фелікс, бажаючи догодити іудеям, залишив
Павла у в'язниці.

Дiї 25

1 Фест, прибувши в область, через три дні вирушив з Кесарії до Єрусалиму.
2 Тоді первосвященик і знатні з іудеїв прийшли до нього із скаргою на Павла і переконували його,
3 прохаючи, щоб він зробив милість і викликав його в Єрусалим, готуючи засідку, щоб на дорозі його вбити.
4 Але Фест відповів, що Павла стережуть в Кесарії, і що він сам незабаром відправляється туди.
5 «Отже, — сказав він, — хто може з вас, нехай підуть зі мною, і якщо за цим чоловіком щось є, то нехай
звинувачують його».
6 І пробувши в них не більше, як вісім чи десять днів, повернувся в Кесарію, а на другий день, сівши на
судовищі, звелів привести Павла.
7 Коли він прийшов, то іудеї, які прийшли з Єрусалиму, стали кругом нього і складали на Павла багато тяжких
обвинувачень, яких не могли доказати.
8 Він же на виправдання своє сказав: «Я не зробив ніякої провини ні проти Закону Іудейського, ні проти
храму, ні проти Кесаря».
9 Та Фест, бажаючи догодити іудеям, сказав у відповідь Павлові: «Чи хочеш іти в Єрусалим, щоб я там судив
тебе за це?»
10 Павло ж сказав: «Я стою перед судом кесаря, де і належить мені судимому бути, іудеїв я нічим не
скривдив, як і ти добре знаєш.
11 Якщо ж я неправий, або зробив щось гідне смерті, то не зрікаюся і померти; якщо нема нічого того, в чім
звинувачують мене, то не може ніхто видати мене їм. Вимагаю суду кесаря».
12 Тоді Фест, поговоривши з радниками, відповів: «Ти вимагаєш суду кесаря, — до кесаря й підеш».
13 Через декілька днів цар Агріппа і Вереніка прибули в Кесарію поздоровити Феста.
14 І як вони пробули там багато днів, то Фест розповів цареві про Павла, кажучи: «Тут є один чоловік,
залишений у в’язниці Феліксом,
15 на якого, коли я був в Єрусалимі, первосвященики і старійшини іудейські скаржились мені і вимагали
осудження його.
16 Я відповів їм, що у римлян нема звичаю видавати на смерть будь-якого чоловіка, перше ніж звинувачений
не матиме перед собою обвинувачів і дістане право захищатися проти звинувачення.
17 Коли ж вони прийшли сюди, то я, без зволікання, на другий день сів на судовищі і звелів привести цього
чоловіка.
18 І, оточивши його, обвинувачі не пред'явили жодного обвинувачення, якого я сподівався,
19 але мали вони з ним деякі суперечки про їхнє богошанування і про якогось Ісуса, померлого, про Якого
Павло твердить, що Він живий.
20 Вагаючись у рішенні цього питання, я сказав: чи він хотів би йти в Єрусалим і там судитися за це.
21 Але як Павло зажадав, щоб він був залишений на розгляд Августом, я звелів затримати його, аж поки
відправлю його до кесаря».
22 І Агріппа сказав Фестові: «І я хотів би послухати цього чоловіка». «Завтра, — сказав той, — почуєш його».
23 Отже, наступного дня Агріппа і Вереніка прийшли з великою пишністю і увійшли в судову палату з
тисячоначальниками і знатнішими громадянами міста; за наказом Феста привели Павла.
24 І Фест сказав: «Царю Агріппо і всі присутні з нами мужі! Ви бачите того, проти кого багато іудеїв
приступили до мене в Єрусалимі і тут, вигукуючи, що він не повинен більше жити.
25 Але я переконався, що він не вчинив нічого вартого смерті, а так як він сам домагався суду Августа, я
вирішив послати його до нього.
26 Та не маючи нічого певного писати про нього государеві, я привів його до вас, а особливо перед тебе,
царю Агріппо, щоб після розгляду, я мав що написати.
27 Бо здається мені нерозсудливо посилати в'язня і не зазначити провини його».

Дiї 26

1 І сказав Агріппа Павлові: «Дозволяється тобі говорити за себе». Тоді Павло, простягнувши руку, почав
говорити на свій захист:
2 «О царю Агріппо! Вважаю себе щасливим, що можу сьогодні захищатись перед тобою в усьому, в чім
звинувачують мене іудеї.
3 Особливо тому, що ти знаєш всі звичаї та суперечливі питання між іудеями, тому прошу тебе вислухати
мене великодушно.
4 Моє життя від юності, яке спочатку проводив я серед мого народу в Єрусалимі, знають усі іудеї.
5 Вони знають про мене здавна, коли б схотіли засвідчити, то вони підтвердили б, що я жив, як фарисей, за
найсуворішим в нашому віросповіданні вченням.
6 І сьогодні я стою перед судом за надію на обітницю, дану Богом отцям нашим,
7 а її здійснення чекають побачити наші дванадцять колін, служачи Богові старанно день і ніч. За цю надію
іудеї звинувачують мене, о царю!
8 Що ж? Невже ви вважаєте за неймовірне, що Бог воскрешає мертвих?
9 Правда, і я думав, що треба мені багато діяти проти імені Ісуса з Назарету.
10 Що я й робив в Єрусалимі: багато святих замкнув у в'язниці, одержавши владу від первосвящеників; і коли
їх убивали, я подавав на те голос.
11 І по всіх синагогах я багаторазово мучив їх, і примушував хулити Ісуса; і в безмірній лютості я переслідував
їх і по чужих містах.
12 Для цього я йшов у Дамаск з владою і дорученням первосвящеників,
13 і опівдні на дорозі, о царю, побачив я світло з неба, ясніше від сяйва сонця, яке осяяло мене і тих, котрі
йшли зі мною.
14 Усі ми попадали на землю, і я почув голос, який говорив до мене єврейською мовою: 'Савле, Савле, що ти
переслідуєш Мене? Важко тобі йти проти рожна'.
15 А я запитав: 'Хто Ти, Господи?' А Він сказав: 'Я — Ісус, Якого ти переслідуєш.
16 Але встань і стань на ноги твої: бо для того Я з'явився тобі, щоб зробити тебе служителем і свідком того,
що ти бачив, і що Я відкрию тобі,
17 визволяючи тебе від народу іудейського і від язичників, до яких Я посилаю тебе тепер, щоб
18 відкрити їм очі, щоб вони навернулись від темряви до світла і від влади сатани до Бога, щоб вірою в Мене
вони одержали прощення гріхів і спадщину з освяченими'.
19 Тому, о царю Агріппо, я не став противитися небесному видінню,
20 а проповідував перш тим, що в Дамаску, в Єрусалимі і по всій Іудеї, також і язичникам, щоб вони
покаялися, наверталися до Бога і робили діла, гідні покаяння.
21 За це іудеї схопили мене в храмі і хотіли розтерзати.
22 Але, одержавши допомогу від Бога, я до цього дня стою і свідчу малому і великому, нічого не кажучи, крім
того, про що пророки і Мойсей говорили, що це буде,
23 що Христос мав постраждати і, воскреснувши першим з мертвих, принести світло народові іудейському і
язичникам».
24 Коли ж він так боронився, Фест сказав гучним голосом: «Безумствуєш ти, Павле! Велика вченість твоя
доводить тебе до божевілля!»
25 «Я не безумствую, Фесте високодостойний», сказав він, «а кажу слова правди і здорового розуму.
26 Бо знає про те цар, перед ким я сміло говорю; і я переконаний, що нічого з цього не заховане перед ним,
бо це не діялось в закутку.
27 Царю Агріппо, чи віруєш ти пророкам? Знаю, що віруєш!»
28 Тоді Агріппа сказав Павлові: «Ти мало що не переконуєш мене стати християнином!»
29 А Павло сказав: «Благав би я Бога, щоб мало, чи багато, не тільки ти, але і всі, хто чує мене сьогодні,
стали такими, як я, окрім цих кайданів».
30 І коли він це сказав, цар, намісник, Вереніка і ті, що сиділи з ними, встали.
31 І, відійшовши набік, розмовляли між собою, кажучи: «Цей чоловік не робить нічого вартого смерті чи
кайданів».
32 І сказав Агріппа Фестові: «Можна було б звільнити цього чоловіка, якби він не вимагав суду кесаря».

Дiї 27

1 Коли ж було рішено, щоб відплисти нам в Італію, то віддали Павла й інших в'язнів сотникові, з полку Августа,
на ім'я Юлій.
2 І сівши на корабель адрамітський, який мав пливти вздовж асійського узбережжя і причалити до кількох
портів, — ми відпливли. Арістарх, македонянин з Солуня, був з нами.
3 На другий день ми пристали в Сидоні, Юлій обходився з Павлом доброзичливо і дозволяв йому ходити до
своїх друзів і користуватися їхньою опікою.
4 А відчаливши звідти, ми припливли до Кіпру, бо вітри були супротивні.
5 І, перепливши море проти Кілікії і Памфілії, припливли до Лікійської Міри.
6 І там сотник знайшов корабель з Олександрії, який плив в Італію, і посадив нас на нього.
7 Повільно плаваючи багато днів, і ледве порівнявшись з Кнідом, через несприятливий нам вітер, ми
підпливли до Кріту при Салмоні.
8 І коли ми ледве минули його, припливли до одного місця, яке зветься Добра Пристань, близько міста Ласея.
9 Як проминуло багато часу, і плавання стало небезпечне, бо минув уже і піст, то Павло радив,
10 кажучи їм: «Мужі, я бачу, що плавання буде з перешкодами і з великою втратою не тільки для вантажу і
корабля, але і для нашого життя».
11 Але сотник більше довіряв керманичеві та начальнику корабля, ніж словам Павла.
12 А як пристань не була придатна до зимівлі, то більшість радила відпливти звідти, щоб, якщо можливо,
дістатися до Фініка і перезимувати в пристані крітській, неприступній західним вітрам із півдня та з півночі.
13 Коли ж повіяв південний вітер, то вони подумали, що одержали бажане, вирушили і попливли поблизу
Кріту.
14 Але незабаром зірвався бурхливий вітер, званий евроклідоном.
15 Корабель схопило так, що він не міг чинити опір вітрові, і ми носилися, віддавшись хвилям.
16 І натрапивши на якийсь острівець, званий Клавдою, ми ледве могли втримати човен.
17 Коли ж витягли його, то намагалися всяким способом підв'язати корабель. А, боячись щоб не попасти на
мілину, поспускали вітрила, і так нас носило вітром.
18 А так як нас кидала сильна буря, то на другий день ми почали викидати вантаж.
19 А на третій викидали своїми руками корабельне знаряддя.
20 Та як багато днів не було видно ні сонця, ні зірок, і чимала буря налягала, то наостанку ми втратили всяку
надію на наше врятування.
21 І як довго не їли, то Павло став посеред них і сказав: «Мужі, треба було послухати мене і не відпливати від
Кріту; і не зазнали б таких труднощів і шкоди.
22 А тепер благаю вас, будьте бадьорі: бо ні одна душа з вас не загине, крім корабля.
23 Бо явився мені цієї ночі ангел Бога, Якому я належу й Якому служу,
24 і сказав: 'Не бійся, Павле, ти мусиш стати перед кесарем, і Бог дарував тобі всіх, що пливуть з тобою'.
25 Тому, мужі, будьте бадьорі, бо я вірю Богові, що буде так, як сказано мені.
26 Нам належить бути викинутими на якийсь острів».
27 Як прийшла чотирнадцята ніч, як ми носилися по Адріатичному морю, десь опівночі, моряки стали
догадуватися, що наближаємося до якоїсь землі.
28 І, вимірявши глибину, було двадцять сажнів. Потім на невеликій відстані вимірявши знову, було
п'ятнадцять сажнів.
29 І, побоюючись, щоб не натрапити на скелясті місця, закинули з корми чотири якорі і очікували дня.
30 А коли моряки хотіли втекти з корабля і опускали рятувальний човен у море, вдаючи, що хочуть закинути
якорі з носа,
31 Павло сказав сотникові і воїнам: «Якщо моряки не залишаться на кораблі, то ви не зможете врятуватися».
32 Тоді воїни перерізали канати рятувального човна, і він упав.
33 Коли почало розвиднятись, Павло благав усіх приймати їжу, кажучи: «Сьогодні вже чотирнадцятий день,
як ви без їжі, очікуєте
і нічого не споживаєте.
34 Тому прошу вас, прийміть їжу, бо це для вашого рятунку, бо ніхто з вас ані волосини з голови не втратить».
35 Сказавши це, він узяв хліб, подякував Богові перед усіма, розламав і почав їсти.
36 Тоді всі підбадьорились і також прийняли їжу.
37 А всіх нас було на кораблі двісті сімдесят шість душ.
38 Коли всі наситились, почали облегшувати корабель, викидаючи пшеницю в море.
39 А як настав день, то вони не могли розпізнати землі; та побачивши якусь затоку, яка мала пологий берег,
до якого вирішили, якщо можна, причалити з кораблем.
40 І піднявши якорі, попливли по морю, а одночасно розв'язали канати з керма і, поставивши мале вітрило за
вітром, — попрямували до берега.
41 Але натрапили на піщану мілину між двома течіями, і корабель загруз; ніс загруз і став нерухомим, а корма
розбивалася силою хвиль.
42 Воїни ж змовилися повбивати в'язнів, щоб ніхто, випливши, не втік.
43 Та сотник, бажаючи врятувати Павла, утримав їх від цього наміру, і звелів, щоб ті, хто вміє плавати,
першими кидались у воду і виходили на берег.
44 А решта, — хто на дошках, а хто на уламках корабля. І таким чином всі врятувалися на землю.

Дiї 28

1 Врятувавшись, ми довідались, що острів називається Меліт.
2 Тубільці проявили до нас надзвичайну людяність; вони запалили вогонь і прийняли нас усіх, бо падав дощ і
було холодно.
3 Коли ж Павло набрав оберемок хмизу і поклав на вогонь, то гадюка вийшла від жару і повисла у нього на
руці.
4 Як тубільці побачили, що гадюка висить на його руці, говорили між собою: «Певно цей чоловік убивця; коли
його, врятованого від моря, правосуддя не залишає жити».
5 Але він струсив змію у вогонь і не зазнав ніякої шкоди.
6 А вони очікували, що в нього буде запалення або негайно впаде мертвий. Чекаючи довго і побачивши, що
ніякого лиха не сталося з ним, змінили думку і казали, що він — бог.
7 Навкруги того місця були землі, які належали начальникові острова, на ім'я Публія. Він прийняв нас і
ласкаво опікувався нами три дні.
8 І сталось так, що батько Публія лежав одержимий гарячкою і болем у животі. Павло ввійшов до нього,
помолився, поклав на нього руки і зцілив його.
9 Коли ж це сталося, то і інші хворі на острові приходили і зцілялися.
10 Вони також вшанували нас великими почестями, а коли ми відпливали, надавали усього, що було потрібно.
11 Через три місяці ми відпливли на олександрійському кораблі, який називався Діоскури і зимував на острові.
12 Припливши в Сіракузи, пробули там три дні.
13 А звідти відпливши, прибули в Регію, а коли через день повіяв південний вітер, ми прибули на другий день
до Путеолі.
14 Там ми знайшли братів, котрі просили нас перебути в них сім днів. І так пішли ми до Риму.
15 А брати звідти, почувши про нас, вийшли назустріч нам аж до Аппієвої площі і Трьох Гостинниць.
Побачивши їх, Павло подякував Богові і підбадьорився.
16 А коли ми прибули в Рим, сотник передав в'язнів начальникові сторожі, а Павлові дозволено було жити
окремо з воїном, який стеріг його.
17 А по трьох днях, Павло скликав знатніших іудеїв; і коли вони поприходили, він сказав їм: «Мужі-браття, не
вчинив я нічого проти народу, ані батьківських звичаїв, проте видано мене з Єрусалиму ув'язненим у руки
римлян.
18 Які, розглянувши мою справу, хотіли звільнити, бо ніякої провини вартої смерті за мною не було.
19 Та коли іудеї противилися, я був змушений вимагати суду кесаря; та не з тим, щоб оскаржувати в чомусь
народ мій.
20 По тій причині я скликав вас, щоб побачити вас і порозмовляти з вами, бо за надію Ізраїлеву, я закований в
ці кайдани».
21 Вони ж сказали йому: «Ми ні листів не отримали про тебе з Іудеї, і з братів, що приходили, ніхто не
сповістив про тебе і не сказав нічого злого.
22 Проте ми хотіли б почути від тебе, що ти думаєш, бо відомо нам, що про це вчення всюди сперечаються.
23 І, призначивши йому день, дуже багато прийшли до нього в приміщення, де він перебував. І зранку до
вечора викладав їм вчення про Царство Боже, і намагався переконати їх про Ісуса із Мойсеєвого Закону і
Пророків.
24 І одні вірили в те, що він говорив, а інші не вірили.
25 Ті, що були незгідні між собою, виходили, коли Павло сказав такі слова: «Добре Дух Святий сказав отцям
нашим через пророка Ісайю,
26 кажучи: 'Піди до народу цього і скажи: «Слухом почуєте, та не зрозумієте; очима будете дивитись, та не
побачите;
27 бо в людей цих серце загрубіло, і вухами ледве чують, і очі свої заплющили, щоб не бачити очима, і не
чути вухами, і не зрозуміти серцем, і не навернутись, щоб Я зцілив їх»'.
28 І нехай буде відомо вам, що це спасіння Боже послане язичникам: вони і почують».
29 І коли він сказав ці слова, іудеї розійшлися, дуже сперечаючись між собою.
30 І перебував Павло цілих два роки на своєму утриманні, і приймав усіх, хто приходив до нього,
31 проповідуючи Царство Боже і навчаючи про Ісуса Христа зі сміливістю і без перешкоди.